Плаче душа, плаче, ридає
Чи істини тої не знає,
Що процвітає черствість в світі ,
Вона пустила свої ниті.
Це зрозуміє лиш чужий,
А свій?!Він вже черствий...
Серце ,як камінь, не живе,
Не відчуває, не сприйме
Ні болю, ані радості,
Купається у заздрості,
У гордості й в скверні'...
Такі тепер свої...
Та все забудьмо, все простім,
І їх тільки благословім...
Це життя... 
