Не завжди помічаєш як летять роки,
але я бачу як виросли вже дітлахи.
Якось недавно ще ходили у садок,
а тут ось,ось школу закінчує синок.
Старі сімейні фото я переглядаю,
тільки у них як пазли все складаю.
Ось перший клас дитя іде до школи,
а ось йдемо у гості до дідуся у гори.
І тільки так я згадую як ріс мій син,
та випадки які тряплялися,всі з ним.
Це старшій а молодшій теж не відступає-
доказує,що поступатися нікому не бажає.
А якже я - ніяк не можу зрозуміти,
я молодий а вже дорослі діти.
Та жінка сміючись тихенько говорить-
у мріях не літай у паспорт подивись.
Ось так всі сумніви зійшлися на нівець,
роки біжать і це ще не кінець.
А діти показник прожитого життя,
і сумнівів немає-бо в оману вводить ще молода душа.
