|
1
Ранок… небо синє й чисте, жодної хмаринки. Дерева в сонячному промінні виблискують сріблом, при землі трави й квіти, по них роси переливаються різними відтінками веселки.
Машина мчить на великій швидкості. По обіч дороги то зеленіють посадки, то степ, а то поля з пшеницею та цукровими буряками.
За кермом батько Марини, вони з Вінниці повертаються додому. Вчорашній день приніс хорошу звістку, її зарахували на навчання у Вінницький медичний коледж, на сестринську справу. Радощам не було меж, давно мріяла стати медсестрою. Хоча їх сім’я,як кажуть люди, не з бідних, але на навчання в інституті, дівчина не мала бажання витрачати час. Одного разу попередила батьків,
- Сім років навчатися, це не для мене, саме молодість, хочеться погуляти, а йти зубрити науки, ні-ні, вибачайте та це не моє.
Все вирішиться одного травневого вечора, ще до екзаменів у школі. Щодо навчання доньки, батьки сперечалися між собою. Батько наполягав на навчанні в інституті, а мати не хотіла надовго віддавати своє єдине чадо. Вважала основне дівчині вдало вийти заміж, а там життя покаже.
У школі, хлопці називали її красунею і не дарма, адже вона й насправді мила, вродлива дівчина, до того ж майже завжди весела, вміла до себе привернути увагу. Але дуже самолюбива, мати боялася за її поведінку. Дівчина дивувала хитрістю, підступністю, інколи надто зухвало поводилась. Занадто цінить свої здібності, вважала себе розумнішою за співрозмовника. Особливо це почалося проявлятися при спілкуванні з хлопцями, чоловіками.
Після клопітливого дня, перекусивши в кафе з майбутніми однокурсниками, вони до ранку вирішили подрімати в машині.
На сході ледь - ледь заясніло небо, батько рукою торкнувся її плеча,
- Маринко, будемо їхати, вже світає, може до бабусі в село заїдемо?
Донька, кліпаючи очима,
- Та ми ж домовлялися трохи пізніше їхати, щоб я на ставку скупалася, обіцяв же. Ти вчора з нічної зміни, сьогодні маєш вихідний, куди й чого так поспішати?
Вона повернулася на другий бік, щось тихо, нерозбірливо пробурмотіла. На знак згоди кивнув рукою, відкинувшись на сидінні, прикрив очі, в бажанні, ще трохи подрімати.
2
У піднебессі світанок виграє різнокольоровими барвами. Перші сонячні промені пробиваються із-за обрію, золоті смужки на мить розрізають небо й вже повсюди стає світліше.
Просинається село… все частіше звучить переспів півнів, вже чути ревіння корів, гучне крякання качок, крик гусей.
Вадим перескочив через невисокий паркан з штахетів, стукає у вікно,
- Олег, підйом! Відчиняй, це я!
Гучно калатає ланцюг. За мить, до нього, виляючи хвостом, підбіг пес. Він стрибає, лащиться, стає на задні лапи. Хлопець всміхнувся,
- Що, твій хазяїн спить без задніх ніг? Гайда, давай погавкай! Може тоді почує.
І знову, гучніше стукає у вікно. Злякані в сараї гуси підняли такий крик, що, аж за вухами лящало. За декілька секунд з’являється світло, навстіж відчиняється вікно, Олег висовує голову,
- О! Це ти Вадиме, що пора йти? То залазь! Зараз підемо. Я сам вдома, мої погнали на базар, дещо на продаж повезли.
Хлопець одягається, продовжує,
- Вчора від мами вислухав мораль, бідкалася, треба було вчора порибалити, була б копійку мала. Я був змушений пообіцяти, що сьогодні наловимо риби, то ж завтра хочуть знов їхати на базар. Добре, що раненько йдемо, думаю клюватиме. Ти для мене черв`яків накопав?
Серед горщиків з квітами, закинувши ногу на ногу, Вадим присів на підвіконні.
- Ну звичайно, як завжди. А сестра де?
Деякі речі Олег складає в сумку,
- Тані підвезло, дістали путівку в табір відпочинку, зараз в Кам`янець-Подільському. Хай сестра розвіється, сьомий клас, хоче подалі від усіх, щоб поменше опікували. Щодня дзвонить, каже, що їй там добре, подобається. Так, що цього разу за нами хвостика не буде, самі порибалимо. А якщо хтось з дачників раптом з`явиться, чому б не розважитися. Я взяв приймач, перекусити, пива дві пляшки, чому й не гульнути на радощах, свобода.
Від перших променів сонця золотиться небо. Щоб не обросити капців, трохи підстрибуючи, хлопці йшли босоніж, немов тікали від холодної роси. З одного боку тягнеться посадка, з іншого боку широке поле, по ньому купи скошеного гороху. Веселий переспів пташок піднімає настрій. Настирне бажання якнайшвидше дійти до дороги, що веде до греблі, до ставу.
Сонячне проміння дісталося березового гаю, що на пагорбі. Ніжне зелене листя молодих дерев виблискує, переливаючись, змінює колір, то на світліший, то ледь помітно темніший. Свіжий запах трав і квітів, наповнює дихання, приємна прохолода пестить обличчя. Здалеку чути спів цвіркуна, а зовсім близько в тихій воді ставу, кумкають жаби. Дорога на греблі встелена вапняною мукою, по центру деінде кучерявий спориш. По одну сторону греблі, до ставу лежать величезні бетонні плити, тут і зупиняються відпочивальники, чи порибалити, чи купатися.
Під легким туманом дрімає широкий став. З другої сторони загороджений трав`янистим пагорбом та кількома листяними деревами й пишними шовковицями. За деревами видніються дахи дачних будинків.
По іншу сторону греблі вряд тягнуться пишні кущі шипшини й ніби стіною, розложисті високі трави. Течія річки тягнеться доволі вузьким рівчаком, вздовж якого росте пишне зілля, очерет. Біля двох старих, крислатих верб два водоймища, розділені широкою смугою низького зеленого зілля. Саме тут, подалі від відпочиваючих, хлопці люблять рибалити, адже риба любить тишу. Інколи, якщо більше з рибаків нікого немає, з березового гаю приносили сухі гілки, палили вогнище . І час від часу перебігаючи дорогу, закидали вудочки в став, по черзі наглядали, чи клює риба.
Вони підійшли до свого місця, біля ставу нікого, лише трохи подалі від них, поважно ходить лелека. Він, то підіймає голову, то опускає, як охоронець, спостерігає, що діється навколо.
3
Вадим і Олег щойно закінчили одинадцятий клас. Хлопці спортивної статури, за зростом майже однакові. Вадим смуглястий, охайно підстрижений, чорнявий, з карими очима. А Олег білявий, з ясними смарагдовими очима. Хоча були вони зовсім різні та в селі їх називали братами. Хлопці жили недалеко один від одного, дружили з самого дитинства. Про них казали,
- Просто нерозлийвода.
Не гаючи часу, хлопці у водоймище розставили сітки й пішли до ставу. За п`ять хвилин поплавки плавали на воді. Олег дістав півлітрову скляну банку, в ній м’ясо,
- Ну, що, хай рибка ловиться, а ми перекусимо домашньої тушонки, ще огірочки є. Трохи пізніше побалуємося холодненьким пивцем. Я пляшки у воду поставив.
Вадим із своєї сумки дістає бутерброди з ковбасою, помідори, яйця, хліб, усміхнено до Олега,
- Я й справді проголодався, от що робить ранкова прогулянка. Молоде тіло вже хоче поповнитися калоріями, приступимо.
Минуло пару годин… небо зовсім безхмарне. Не дивлячись на ранковий час, сонце добре пригріває. Від подиху вітру вода злегка рябить, переливається голубим й зеленуватим кольором. Риба в ставку, то далі, то зовсім близько виринає з води і знову зникає. Доволі не маленький целофановий пакет, вже був з рибою. А хлопці, знявши верхній одяг, напівлежачи насолоджувалися пивом. Слухали приймач, працювала радіостанція «Наше радіо». Олег товкнув рукою друга,
- Може гучно? Зроби тихіше, ще рибу злякаєш. Оце ще раз із сіток рибу заберемо та й досить. Сьогодні нам повезло і клює добре, і більше нікого немає. Ми тут, як господарі, щось і дачників не видно.
Вадим підтримує розмову,
- Так сьогодні ж робочий день, напевно на вихідні було цих відпочивальників, як мурах. Бачиш скільки пляшок та пакетів вздовж дороги валяється і он там, на траві. Ото свинота!
За декілька хвилин, увагу хлопців привернув гул. Далеко від них, на початку дороги, зупинився БУС, з нього вийшла молодь. В одного з хлопців через плече висіла гітара. БУС від'їхав по обіч дороги, поміж високу траву й заглух. Нерозбірливо чулися голоси, один із хлопців вирвався йти першим, махав рукою в сторону березового гаю, за ним гуськом прямували інші.
Хлопці переглянули й водночас розсміялися. Олег кліпає очима, його уста скривилися, хитає головою,
- Про вовка промовка. Розважаються. Напевно з міста приїхали.
Привернувши до них свою увагу, відразу помічають зі сторони дач двох чоловіків, які прямували до греблі.
Вадим рукою на голові пригладив волосся, чухає за вухом,
- Треба поспішати. Нам свідків не треба. Хоча здається вони з вудочками, то напевно до ставу, бачиш є бажаючих порибалити.
Хлопці вичікують час, щоб із сіток витягнути рибу, згодом скупатися й повертатися додому. Раптом із - за пагорба показалась червона машина, на невеликій швидкості під’їжджала до ставу. Вадим кивнув рукою,
- Добре, що далеченько від нас. Пішли рибу заберемо, щоб менше бачили. Хоч і не вихідний, але ж літо, канікули, люди їдуть відпочити.
4
Марина хитро примружила очі, ледь помітно всміхнулася до батька,
- Тату, передай привіт бабусі й діду. А я, тим часом, скупаюся, вода зранку завжди тепленька. Бачиш, на деревах листя майже не ворушиться, мабуть буде гарний день.
Вадим з Олегом поспіхом складали речі, мали намір скупатися. Раптом почули, як майже навпроти них зупинилася та сама машина. Хлопці цього не очікували. Олег кивнув рукою,
- Дивися…. аж сюди приперлися, чи місця мало. Хай риба у воді побуде, я футболкою накрию.
З машини вийшла молода струнка дівчина. Хлопці збентежено позирали один на одного. Олег легенько свиснув, косив очі в сторону Марини. Особливо привернули увагу її красиві ноги і розстебнутий літній халат в ромашках, він дуже пасував їй.
Обоє витріщилися на неї, аж очі вилазили з орбіт, коли помітили купальник, який виднівся поміж полами халату. Як заворожені, оглядали, її їли очима. Русяве волосся прикриває плечі, вуста кольору стиглої вишні.
Великі красиві смарагдові очі, до них кинули погляд. За мить, Марина батькові кивнула рукою й машина від’їхала. Вона в одній руці тримає пакет, другою рукою підтримує полу халата, йде до них.
Хлопці, як обпечені зірвалися з місця, на якусь мить оторопіли, жоден із них не наважується сказати бодай якесь слово. Її пухкенькі щічки поступово рум`яніють, вона прискіпливим, оцінюючим поглядом з голови до ніг, зміряла хлопців. З усмішкою на обличчі розгойдала пакет і кинула собі під ноги. Її поведінка вразила хлопців, кожен подумав, цікаво, ми хіба знайомі?
Скидаючи з себе халат, мелодійно, дзвінким голосом запитала,
- Привіт! Ну, як водичка?
Побачивши її в купальнику, хлопців наче хто окропом облив, одночасно почервоніли. Ліфчик купальника був замалий для її пухкеньких грудей, здавалося, що ось-ось просто випадуть. Красивий стан, ніжне молоде тіло притягує погляд, як не помітити маленький трикутник купальника, що приховував нижнє сокровенне місце.
Здавалося дівчина хотіла протягнути час. Не поспішаючи складає халат й одночасно, немов робила виклик, кидала лукавий погляд, то на Вадима, то на Олега. Уже різко розвернулася до річки, в очах веселики, демонстративно прикрила ротика, наче від нудьги позіхнула, на пакет жбурнула халат.
За мить по дорозі проїхав мотоцикл, привів хлопців до тями, в один голос привіталися,
- Привіт!
Вадим вкотре зміряє її поглядом, коли вона йшла до води. Сонячні промені падають їй на красиві ноги і між ними. В тілі відчуття жару, з розгону кидається у воду. Не думаючи, за ним поспішає Олег. Дівчина, потерши руки, поглянула на речі, що лежали на бетонній плиті. Увагу привернула розстелена сіра футболка, що лежала на камінні, дуже близько до води. Вона підхопила рукою футболку й голосно сказала,
- О, ще трохи і у воді буде.
Від здивування округлилися очі, коли побачила два пакети з доволі величенькими карасями, відкопилила нижню губу,
- Ух! Оце улов!
Озираючись на всі сторони, швидко їх накрила.
5
Хлопці стрімко пливли від берега. Вона ж, помітивши, що пливуть не озираючись, всміхнулася й про себе,
- Не бачили, от і добре. Гарненько порибалили, молодці!.
Вже повільно заходить у воду. Ногами від себе її відштовхує, декілька раз нахиляється, в долоні набирає води і хлюпає собі на плечі. Легким рухом руки під резинку зібрала волосся, за мить шубовснула у воду.
Хлопці, пропливши метрів сорок, тримаються на воді. Розчервонілий Вадим дивиться на Олега,
- Ти її знаєш?
У відповідь крутнув головою,
- Та ні вона не наша і в таборі відпочинку теж такої не бачив.
- А може це хтось з дачників, розводячи рукою по воді сказав Вадим. І дразливо продовжив,
- Але ж гарна! Сексуальна така! А бачив перси які! Немов дві груші, ото би доторкнутися рукою, відчути ніжність, тепло, торкнутися устами.
Олег сердито, з усієї сили рукою вдарив по воді в сторону друга,
- Так, замовкни, нащо у вогонь підкидаєш дров ! Нехай гарячка відійде, охолонемо трохи.
Обличчя Вадима світилося від феєричних думок, наче попав промінь сонця, примруживши очі,
- А може познайомимося? Така довгонога красуня! Що скажеш? Чи може справді, вже додому будемо збиратися?
- Зачекай, не гони коні, повернемося, а там буде видно,- занурюючись у воду відповів Олег.
Марина не наважилася пливти до хлопців, хто знає, що за одні, може у них мухи в голові. Плавала, інколи хитро, з усмішкою позирає до них. А вони мабуть таки нічого. Напевно місцеві рибалки, видно без транспорту, а можливо за ними хтось має приїхати. Наче знову про щось замислившись, посміхається, прилягла на спину, розкинула руки й ноги, лежить на воді.
Зовсім поряд, плескіт води привернув її увагу, хлопці підійшли близько. Вона відразу стала на ноги й ледь піднявши голову вверх, поспішила на берег, вони повільно йшли слідом за нею.
Вадим підморгнув Олегу, вирішив поспілкуватися з дівчиною,
- А погода класна сьогодні, водичка тепла. А тобі як?
- Так! Гарна водичка й чудовий день! Це, що привід для знайомства?
Хлопці розстелили великий махровий рушник, лягли на нього ниць, позирають один на одного.
Майже поруч, Марина розстеляє рушник,
- А ви так, нічого собі горобчики, можна й познайомитись, але чи варто, я не місцева. Так собі, залітна пташка і все. Гадаю, хоч земля і кругла, але навряд колись здибаємося.
Лягла на рушник спиною, розставивши руки в різні сторони,
- А ви добре вмієте плавати! Так швидко, я так не вмію.
Хлопці переглянулися, Вадим встав, кивнув рукою до ставка,
- А хочеш я тобі лілій, отих, білих принесу, ну латаття.
- Так вони ж далеко, - мило посміхнулася дівчина й продовжує,- Прямо отакі сміливі?
В пакеті задзвонив телефон, зазвучала музика, за мить дівчина витягла його, відійшла в сторону. Хлопці тільки й почули , - А чому так швидко? Ну добре тату, добре!
Олег ліг на спину, закинув ногу на ногу, дивився в блакитне небо,
- А давайте всі зараз попливемо, он туди, під пагорб, це недалеко. Сама вибереш, яку душа побажає, може жовту захочеш. Ми тебе підтримаємо, чи ти боягузка, не наважишся з нами пливти?
Запала тиша. Марина присіла склавши під себе ноги, ледь прихилившись, натискає кнопки в телефоні. Вадим намагався не дивитися на її груди та погляд сам прилипав, як та оса до меду. Олег помітивши торкнувся його руки,
- То, що, як ні, то ми мабуть будемо додому повертатися.
Вона в пакет поклала телефон,
- А, що слабо? Здрейфив! Я так і повірила, що ви так далеко попливете.
Вадим пхикнув,
- Нікому не слабо! Давай Олеже, покажемо їй, як наші плавають.
Вони з розгону кинулися в річку, кілька раз ниряли, а потім швидко пливли в сторону лілій.
За кілька хвилин, Марина по дорозі помітила свою машину. Швидко у свій пакет поклала один пакет з рибою, саме з тією рибою, що наловили хлопці. Позирнула на хлопців, ті вже майже допливли до лілій. Рукою з волосся зняла резинку й махнувши рукою, бурчала,
- У одного забрала, а в другого ні, так не чесно. Хай знають наших, міських. Нехай запам`ятають незнайомку.
І прикривши халатом другий пакет з рибою, підхопила рукою.
- Важкувато, але нічого….
Ту футболку, що була зверху риби, розстелила на камінні, подумки тішиться, - нехай відразу не побачать, ото буде сюрприз. Перевалюючись з ноги на ногу, спішила до машини. Батько вже під`їхав до неї, через вікно здивовано запитав,
- Ти, щось несеш чи, що?
- Це хлопці пригостили, гарних карасиків наловили. Такі щедрі, то ж не відмовлюся. Юшки наваримо, тут і на тараньку до пивця досить, кажуть сьогодні добре клювало.
Хлопці ж, набравши по кілька лілій, саме розвернулися пливти назад, побачили, як дівчина сідає в машину.
За мить, під колесами різко здійнялася пилюка. Автомобіль набирав швидкість, тихий гул розстелився над річкою, топився в ній.
6
Вадим здивовано зазирнув до Олега,
- Ти подивися, навіть не дочекалася, покидай ці лілії, до чого вони тепер. Гайда, повертаємося до берега.
- От трясця, навіть не познайомилися. Але ж красива, - майже кричав Олег.
Хлопці подалі від себе відкинули лілії, намагалися якнайшвидше добратися до берега.
Часто переводячи подихи, нарешті попадали на рушник. Олег хіхікнув й голосно,
- От два дурні. Така рибка, ну красуня, може з містечка, здається роками така ж, як і ми. Хоча би ім’я дізналися, чи номер телефону взяли, от два турки, була рибка в сітці та втекла.
Декілька хвилин відпочинку й хлопці збираються додому. Вадим підскакуючи на одній нозі, одягає штани й до Олега,
- Рушник у сумку поклади. І давай у темні пакети заховаємо рибу, навіщо, щоб всі бачили, заздрили нашому улову.
Нічого не помічаючи, Вадим підхопив свою футболку, очі застигли від подиву, чоло вкрилося потом, язик прикипів до піднебіння. Ледве видавив,
- Олеже… подивися сюди.
Хлопець, не звертаючи уваги на обличчя, згинаючись до сумки, весело запитав,
- І що там я нового не бачив?
Від побаченого, здивовано кліпає очима. Не міг повірити, все це сприйняти, на обличчі почервонів, наче варений рак. Із силою, долонею стукнув себе по лобі й голосно,
- От телепні! Оце так краля! Оце так довгонога красуня! Оце так незнайомка!
серпень 2019р.
ID:
844919
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.08.2019 15:44:15
© дата внесення змiн: 16.09.2025 09:05:56
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
