Звідси наша хата виглядала весни,
Синіми очима задивлялась в даль:
Хай би попід небом криги швидше скресли
Й світ опанувала рання пастораль.
Лопотіли крила ластів’ячі в гніздах,
Стріха видихала затишок й тепло.
Полинів гірк запах й лоскотав нам ніздрі,
Сонце обсипалось на віконне скло.
Гралось—забавлялось на біленьких стінах,
Причілок молодшав і чолом яснів.
Потерпала--никла темрява у сінях,
Захисту шукала в кроні ясенів.
Двері відчиняла хата й прикалабок:
Покидай нас швидше, з холодом журо.
З горба до дороги-- килимок кульбабок
У яскраво - жовтих теплих болеро.
Із бузку вінками чепурилась хата
І ховала старість в рОзкоші вишень…
Звідси простелилась путь моя хрещата,
Та до неї в снах вертаюсь я лишень.
І свою хату згадала у Ваших рядочках 
