Ми попрощались, коли літо відшуміло,
травичка відбуяла, відгриміли громи
і може стрінемось, як стане зовсім біло,
зазву тебе зігрітися до свого дому.
Там завше дуже тепло, пахне шоколадом,
тобі сподобається крісло з оксамиту,
я буду в щасті, буду неймовірно рада,
що до сих пір ми не втомилися любити.
А може наші долі стрінуться весною,
травичка знов рядком потягнеться до неба,
життя бентежило, я ж залишилась тою,
яка тобі, повір, повік ще буде треба.
