/Пам’яті Анатолія Солов’яненка/
Як розпинали Солов’я!
За гарний голос, світлу душу.
І пісню викрали: «Моя!»
Зламали виплекану ружу.
Якісь зрадливі горобці
Прогнали тенора у вічність.
Котились сльози по щоці,
Котились справжні, чоловічі…
За своїм садом, де росли
Пісні, немов плоди на древі.
Любові сходились посли,
Де всім були відкриті двері.
Коли вертають солов’ї,
Його чарівний голос лине.
І на пораненім крилі –
Співочий символ України.
Низько кланяюся вам за цы прекрасны рядки присвячены прекрасный людины, яка була окрасою нашоъ сцени. Я з дитинства выд батькыв, закоханих у класичну музику, чув це м'я, чув його пісні. Навіть побував з батьками на однім з його концертів у палаці "України". Я був дитиною, але квітки з цього концерту зберігаються у мене і досі. І на смерть Анатолія Борисовича у серпні 1999 я теж писав вірші. Тільки не такі гарні як ці ваші. Додаю у обране.
Влучно Ви сказали, Людмило: "Співочий голос України." Дійсно - Солов'яненко був неперевершений співак. Як жаль, що так рано покинув нас. Може, він співає там, на небесах. А ми його не забуваємо.
Гарний вiрш, Людмило. Точно ви вiдзначили, що вiн був справжнiм символом, великий внесок зробив в культурний розвиток Украiни. Чого варте його виконання пiснi на вiрш Iвана Франка "Ой, ти, дiвчино, з горiха зерня". Цю пiсню спiвало багато виконавцiв, але найкраще, найбiльш мелодiйно вона звучить саме у виконаннi Анатолiя Солов'яненка.
I, що найбiльш приемно у цiй ситуацii, це те, що Анатолiй Солов'яненко був родом з нашоi областi, тiльки з iншого мiста - народився у Донецьку. А цей факт вже свiдчить про те, що, всупереч заявам рiзних сепаратистiв-злочинцiв, Донецьк - це нiяка не Новоросiя, а саме наша Украiна i нiчого, окрiм Украiни.
Тiльки от може вам перший рядок зробити не зi знаком оклику, а у виглядi запитання - слово "як" замiнити на "чом". А тодi знак оклику можна у наступний рядок перенести:
Чом розпинали Солов'я?
За гарний голос, свiтлу душу!