Poem
by Charles Simic
in New York Subway
https://www.glossophilia.org/?p=12237
Щоранку я забуваю, як це відбувається.
Я дивлюсь, як дим швидко
піднімається над містом.
Я не належу нікому.
Тоді я згадую про свої черевики.
Про те, як я буду їх взувати,
як, зав'язуючи шнурки, нахилятимусь
і дивитимусь у землю.
