Осінь стелить туман й роси,
З вітром дужим виграє,
А він гладить її коси,
То зриває з неї все.
І до сліз її доводить
Й плаче дощиком вона,
То очей з неї не зводить,
Краса з розуму звела.
Її шати він жбурляє,
Розбирає до гола
І так міцно обнімає,
Вирватись сили нема.
Вся спокусам ся піддала,
Обцілована до крові,
Чи ти ,осене , не знала,
Що немає меж в любові?!
! 
Шедевр! Прекрасні рядки, які просто не можу не додати у обране!
