Десь заблукали палкі зорі,
Щезла посмішка життя.
Душевний вогонь згас поволі,
Щастя губить забуття...
Це воно хапає в руки
Вкрай засмучену красу!
Цілком полонить наші думки
І вселяє пустоту.
Як тільки серце пригадає
Глибину очей краси,
Ясно посмішка запалає
Грою першої зірки!
Навіть крізь темні-темні хмари
Проступає сонечко,
Найчарівніші неба струни
Вже прагнуть гри напевно!
