Усе що є, це ти мій сину,
Моя кровиночка в житті,
Я хочу лиш тобою жити,
Та все зостався в самоті.
Ти знаєш, я таки сумую,
З сльозами важко на очах,
Звела так доля поміж нами,
Стіну і смуток повсякчас.
Звела жорстокість повсякденну,
Котра зриває в серці біль,
Для тебе я живу все днями,
Ти хочеш вір або ж не вір.
Я досить часто дивлюсь фото,
Де ми з тобою у бутті,
Я пам’ятаю перше слово,
І перший крик у цім житті.
Я пам’ятаю ночі щастя,
Де я тримав тебе в руках,
Ти засинав, моя ти радість,
Тепер навіюєш печаль.
Але вини у цім не має,
Ти ще маленький сину мій,
Я дуже сильно так кохаю,
Благаю тільки зрозумій.
І все ж пробач за те що сталось,
Повір мені, повір у нас,
Настане сину мить життєва,
Котра навік з’єднає нас.
Отченко А.А. 01.08.15 р.
ID:
599504
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.08.2015 21:53:19
© дата внесення змiн: 13.08.2015 21:53:19
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
