Мовчанню, бІльше користі немає.
Я навідь згинути не можу як хочу.
Меніб розкинувши навколо руки Впасти.
і зрозуміти , що не сплю.
Я, навідь, стати спиною до них Не можу.
Бо я не знаю, де вони!?
А роззстріляти, вони можуть.
А роззстріляти ,чьому ні?
Давайте скот із автоматом на плечі!
Сюди його, нехаї стріляє!
Невтомні їхні швидкії думки,
І теж невтомні матері , чекають...
Мії милий сину повертайся,
Чи Українець ти чи з Руської землі,
Виж рідні , всі лягли в заклання,
Хто розпластавшись по землі , хто ні.
Упала мати , ледь стоять брати,
А батько сірий як саме мовачання.
І я стою в дверях.
Я жив, матусю, десять днів дали.
А потім знов, поневіряння.
А потім знов, жахи віїни...
І матері і молитви до Бога
І ось, мовчати випало ї мені.
Я раптом зрозумів, мене не має.
І все, що є то бачу у ві сні.
Отам гремлять , нехай гремлять і далі.
А , я до Бога, слухать молитви...
ID:
535929
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.11.2014 07:36:16
© дата внесення змiн: 10.11.2014 07:36:16
автор: Птиця Павлік
Вкажіть причину вашої скарги
|
