У пурпурових диво снах,
В наметі зустрічі й розлуки
Приносиш посміх на вустах,
Але цілуєш інші руки.
Тривожить серце силует ,
Що віхолою увірвався.
Перед очима той намет,
Де зустрічав і розлучався
Я не чекаю більше слів,
Вони знеболенням не стали.
Надіюсь посміх не змарнів,
Який давно кудись відчалив.
