А ще кілька століть, і тоді я навчуся чекати.
Ще би сотню весняних світанків в осінніх тонах.
І крізь час назбираю я мрій з золотистих дукатів,
Які ти серед зим заховав десь у літніх садах.
Ще би сотню епох, щоби гордість навчитись прощати.
І пів милі терпіння, що вчора торкнуло мене.
Я не вмію, прости, не навчилась безмежно кохати.
А ти в щасті щомиті знаходиш невпинно сумне.
Ще б епоху прожити, почути безмежне "Кохаю".
Ще би кілька хвилин, ще би митей осінніх таких.
Я навчуся, зумію крізь терни обіймів чекати.
Тільки б знати, як довго... Скільки зболених серцем століть?
як я скучила за твоїми віршами!
чудесна лірика
Ще би сотню епох, щоби гордість навчитись прощати. я собі це запам'ятаю,дуже торкнуло мене)
в обране,і тільки)
(там лиш півмилі має разом бути,ну але то таке)
Весняна Осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро! Тішуся Твоїм теплим словам та обраному
