Еманацію спраглих очей,
У яких всі двозначності рівні,
Відчуваю у світі речей
На сакрально-вербальному рівні
Дуалізму стихають бої,
Колізеї душі і кориди.
…І приборкують длані твої
Многогрішне жіноче лібідо.
Щось над світом, як завжди, зійшло –
День чи ніч.
Я продовжую й досі
Цілувати вологе чоло
І спітніле зім’яте волосся.
