Лелітки у небо злітають із полум’я в ніч.
Шепоче Десна щось про вічно-окрилені теми…
Згубилися душі у вирії цих протиріч
і янголам нашим, напевно, неві́домо де ми.
Шукай не шукай у закоханих власний едем.
Хіба їх побачиш десь там за кохання рікою?
Це димом волосся пропахлося чи чебрецем?
Розстелить туман хтось, межи очерету, габою.
Закохані знають, як пахне зім’ятий полин
і, як салютують у небі нічнім зорепади.
Для них не придумало людство ще ліку годин
і шляху додому нема із едемського саду.
01.07.25р.
