Тремтять стовпи дороговказу,
За перелазами снопи
І героїчної доби
Шовкові віяла екстазу.
В бурульках пломеніє лють,
В гілках з розпушеного снігу
Лунають крики печенігів,
А в Небо сходинки ведуть,
Мов шлях за шаховим конем,
Де серед ночі пломеніє…
Куди ж тікає розум днем?
Від сіромахи – гречкосія,
Що ще чекає на сурму
І з неба коней виглядає
В надії, що моргне йому
Примхлива доля й не зомліє
