як там колишні вірші? –
доброго ранку, пітьмо моя глибока,
мій життєствердний ласкавий босх,
явленний з дощем стрибог –
що ти вирішив?
порухи всі, береги та кордони, –
писане поспіхом, –
схоже, ні він, ні я
не перетнули море убрід,
не здолали гори в один стрибок
а отже,
час надавати найвищого значення лініям –
майже пів неба прокочується по бузку —
мокру сорочку швиргати під ноги,
в пізнавану тінь (не свою) пласку
вітер побіжно в западинах вікон
шукає священні топоніми та імена,
бо завтра
бо завтра – посріблена тиша,
котрої ще жоден не оминав
