|
(Пам’яті моєї мами Ходак Феодосії Іванівни присвячую)
Матусю, чверть століття ми без Вас
Долаємо життя свого вершини.
Уже і ми із братом старожили,
Бо невблаганно рухається час,
Не хоче зупинити він свій біг –
Таке призначення його у світі,
Діждали й правнучатко Ваші діти,
Народ стікає кров’ю в боротьбі.
Так і живем, як кажуть, днем одним,
Хоча навідуються спогади далекі,
Сьогодні, мамо, люди, мов лелеки,
По світу розлетілись від біди.
На вістря пам’яті ми спогади низаєм,
Записуючи їх в своє буття,
Хоч непросте у час війни життя,
Науку Вашу добре пам’ятаєм.
Ви ж півсиріткою росли (без тата),
Який, бач, для системи ворог був,
За власне виживання боротьбу
Вела Ви. Вже й не розпитати.
Пригадуєм очей Ваших озерця,
А там – два голоди і всі жахи війни,
Несправедливість, долі полини,
Тому й зарано зупинилось серце…
Вже двадцять п’ять, матусю, ми без Вас,
Та пам’ять береже нам Ваші риси.
З відходом Вашим тяжко нам змириться.
Простіть за все, за все, рідненька, нас!
7.05.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1039276
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.05.2025 22:19:58
© дата внесення змiн: 07.05.2025 22:20:57
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
