Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Стрімкість вод і почуттів (проза) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Стрімкість вод і почуттів (проза) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Стрімкість вод і почуттів (проза)

     Останній місяць літа…  яскраві сонячні промені торкалися пшениці, що колосилася пообіч дороги. Здалеку,  на якісь миті все поле потопало в золоті, зблизька ж, по колосках деінде  іскрились його мілкі бризки.    Поривчастий вітер у злеті закоханого, обіймав, загравав з повними колосками. Раз – у –раз, мов під звуки повільного танцю хилив їх,то в одну,то в іншу сторону.
  По старій, добре утрамбованій грунтовій з вибоїнами  дорозі, на великій швидкості мчала автівка.Час від часу її злегка підкидало,з- під коліс виривалися клубні густої пилюки.  
  Марина, сидячи на задньому сидінні, обома руками впиралася в нього,,
- Оце так дорога! Ух! Тату збав швидкість, ми ж не на трасі.В мене вже руки болять триматися. Ну будь ласка.
- Ох, Марино, яка ж ти вибаглива й нетерпляча, ну викопана мати.
- Так, давай на цю тему не будемо, не псуй настрій.
-  Ти не розумієш, я ж сьогодні  маю з’явитися на роботі.На руках білет на літак.Чи ти забула, що я військова людина.Тут дисципліна на першому плані, а особисте вже потім.
- Ото ж  бо, у тебе навчання в Німеччині, у  мами виставка картин в Італії. І так все життя. У вас обох дисципліна,а в мене її, що  немає?
 Я закінчила школу з гарними оцінками,  хіба це не відповідальність.
-  Але  ж в університеті екзамен  провалила. Тобі не соромно?
- Тату,  чим читати моралі, краще подивися на поле, воно ж з обох сторін, ми тут неначе в морі. Бачиш, ніби пливемо до неба, яка краса! Давненько я  в бабусі не була, мабуть років три.
- Та ні доню, чотири. Я матиму що слухати від бабусі. Скаже привіз капризулю.Ти пам’ятаєш, як ти нам концерти влаштовувала? То тобі домашнє молоко жирне, то пес гавкав, заважав спати. Ой, а за пиріжки  й згадувати боляче. Вони ж завжди такі смачні. А ти,  хочу не такі, не з такою начинкою. На другий день бабуся мусила  пекти з чим забажаєш. Думаю тепер ти розумніша стала. Так  і  я тебе попрошу, перестань на голові чорт зна що робити, то ти біла, то червона, то сива в свої сімнадцять років, це занадто.
- Оце тебе понесло… зараз же в мене свій колір, русявий…
- Свій…свій, доречі не вздумай на сільських дівчатах проводити іспити. Я розумію, що захочеш похизуватися перед ними своїми навиками. Це в місті дівчата збільшують губи, в селі такого немає.
- Це ти так думаєш тату. Он в кав’ярні, не доїжджаючи до Вінниці, скільки раз знайомилася з сільськими дівчатами, вони  крутіші  за нас.
- Ой Марино порядні дівчата не будуть по трасах шастати.
- То ти вважаєш, що мені і в кав’ярню не можна буде зайти.
- Знаєш, що я тобі скажу, отак приклавши руку ближче до серця, не повторюй наших  з мамою помилок. Ми ж одружилися по зальоту, ти ж про це знаєш. Та чи витримали б разом довго жити, хто знає. Добре, що  бабусі по черзі приїжджали тебе доглядали. Тільки завдяки їм, ми не таскалися з валізами з одного міста в інше та чи й в таких ситуаціях збереглася  б сім’я не знаю. Змолоду все здається легким. Закохаєшся, літаєш метеликом, як кажуть, все в рожевих окулярах.
-Ну у тебе й порівняння…..не хвилюйся, мені це не загрожує, я спроможна себе стримати. Тим паче  зараз мені не до гулянок. Я вперта,  добре підготуюся і на наступний рік поступлю в медінститут. Он до тітки Олени кілька раз заходила в лікарню, вона ж мене навчила уколи робити, ліки розводити.
Батько витер спітніле чоло серветкою,
- Ну от уже й хати видно.
- Ага і річку, я б зараз із задоволенням скупалася.
- Сама на річку не ходи, може хтось із знайомих дівчат тут залишився, вони знають де можна купатися. З водою не жартують, сама знаєш.
-Гаразд тату, усе сказав, здається ми приїхали.
- Слухай, ти там, як щось  не так, ну неполадиш з бабусею, додому  дорогу  знайдеш. Життя, воно таке, інколи, коли людині за сімдесят їй важко догодити.Телефон, банківська картка при тобі є, вчися бути самостійною, сподіваюся в тебе все буде добре.
   Марина,  присівши біля курчат сипала пшоно,
-Бабусю, а вони такі маленькі, такі милі. Квочка напевно ревнує, коли їх у руки беру. Сердито квохкає, розправляє крила, здається так і хоче на мене налетіти.
- Ця курка пізно розквохкалася, в сараї , за мішками зерна, потай висиділа курчат. Що ж ти хочеш, кожна мати шанує своє чадо так і тут.
- Ти що й не бачила?
-Та хіба за усім вслідкуєш.
-Бабусю,  я хочу до річки сходити. Вчора сказала татові, а він мені ніби інструкцію прочитав. Того не можна, цього не можна, сама не ходи…
-Ну чого не можна…сходити можна. Та якщо нікого у воді не буде ,то сама не лізь. Може хтось із наших сусідів буде, чи  Сергій, хто дно річки знає, добре плаває, можеш скупатися. Думаю він тебе не забув, не раз кривлялася з нього, пам’ятаєш?.
-  А, отой чорнявий з ластовинням на обличчі.
- Тю на тебе, згадала, він зараз красень на все село. Я кілька раз бачила, до нього приходять дівчата. Одна поперед одної кличе погуляти, а він все відмовляє, чи гордим став, чи жодна не подобається. Оце ж школу закінчив, а в  місто не поїхав. Тут батько ферму  невеличку має. По селі кажуть на заочне відділення в якийсь інститут поступив.
-  Ого! Значить із сільських хлопців теж  може щось путнє бути.
- Ти так не кажи.Ти уже дівка, не личить принижувати хлопців. Наші сільські хлопці можуть бути кращі за ваших  міських.
    Спекотне сонце пригрівало в плечі…
  Марина йшла одягнена  в короткий сарафан із штапелю в червоні маки. 
Нема стежин… веселий погляд навпростець до трав і квітів польових. Глибокі подихи, літній вітерець по плечах  розвіював волосся. На пагорбку, біля молоденьких верб, босоніж у високих травах   відчувала земне тепло. Думки літали - Яка краса, справді місто і село, велика різниця, не варто й порівнювати. Її погляд світло блакитних очей літав  по окрузі, неподалік  помітила стежку, що тягнулася ближче до води.
 Далі невеличкий пляж, кущі глоду й довкола пісок. -Ага, тут і міркувати не треба, обійду верби…але ж далі висока кропива.Тю, та це ж глуха, вона здається не жалить.
   Саме в  цей час, у високій траві засмагав Сергій.  Почувши шурхіт трави, зосередив погляд у цьому напрямку. - Ова, це ж хто така яскрава, вся в маках.  В тісненькому сарафані пишненькі груди і личко молоденьке, ну справжня маківка. Скільки ж їй років? Від здивування, очі мало не вилізли на лоб. За мить, уже стояв на ногах, прихилявся до землі, ховався за вербами. Думки, як блискавиці, це ж чия така?
  Швидкоруч, одягнув спортивні штани, намагався не загубити її з поля зору. Коли Марина, злегка нагнувшись йшла біля вербичок, він мусив сховатися у високій  кропиві - Ой-ой, ніби ж глуха та серед неї й пекуча є. Йому б одягти  футболку, але ж вона  далеченько в пакеті, дотягнутися, значить виказати себе. Ні треба потерпіти, що ж вона далі буде робити?
   Дівчина спустилася до річки, неподалік біля самого берега  плавала пара лебедів. –Ой, я вас не налякала? Та ніби ні…мабуть звиклі до людей. Її погляд  прикутий до води… маленькі хвилі- краплі веселки переливалися,час від часу виблискували золотом й за мить топилися.
-Ой, яка водичка чистенька,то чому ж не скупатися…
   Розстібаючи  на грудях ґудзики, іще раз озирнулася – Я наче одна, ото краса, вихлюпаюся, як дитина.
 За кілька секунд, в чому  мати родила, так і кинулася у воду.
-Ух- ох-ох - рознеслося над річкою. Почувши звуки, лебеді витягнули шиї, побачили її, відпливали ближче до чагарника.
   Сергій, як партизан, від несподіванки закляк на місті. Сидячи потирав руки й ноги, по тілу бігали мурашки - Ой, на таких дівчат  шкідливо дивитися. Але ж красуня, очей  не відірвати.
   Лежачи на спині, з заплющеними очима, розставивши руки й ноги Марина лише злегка допомагала собі втриматися на воді. Спокійно насолоджуючись  свіжістю, легкою прохолодою, свободою, не помітила, як опинилася майже посеред річки. 
-Ой там же стрімка холодна  течія, ще й часом так закрутить, що ледь вибиришся- подумав  Сергій. Злякано дивився - Напевно не місцева, наші так далеко  не запливають. Враз його очі округлилися, дівчина зникла у воді. За мить виринула, руками била  по воді, він зрозумів, її затягує течія. Прямо в штанях, під ногами  не відчуваючи землі, кинувся  у річку.
   Знаючи це місце, він обережно, зі сторони течії нирнув у воду. Йому здалося дівчину не досягти, але якась надзвичайна сила штовхнула його вниз. На якусь секунду схопив її за волосся  й  відразу  ж спромігся схопити за руку. Його ноги хололи, вода миттєво повернула в іншу сторону, обох тягнула вниз. Напруживши руки й ноги, з усієї сили кілька раз відштовхувався, нарешті  йому вдалося побороти стрімку течію, вирватися з її обіймів.
-Ні - ні, ти маєш жити. Я ніби швидко відреагував, ніби швидко… лунало в голові, коли виносив  її на берег. На землі  повернув  її обличчям вниз, перехилив через коліно, знервовано,голосно до неї,
 -Ану спробуй! Дихай! Але ж серцебиття прослуховується, прошу дихай, чуєш дихай! В істериці, поклав на спину,  глибоко вдихнувши повітря, торкнувся її вуст. Її тіло злегка затремтіло, не відкриваючи очей закашлялася, випльовувала воду.
Прибираючи волосся з чола, його руки затремтіли іще сильніше, шепотів,
-Марино, це ти? Це ти стала така славна, як маківка.
Вона відкрила очі, помітивши, що її тіло накрите сарафаном,
-К-х.. к-х.. дякую!
Його обличя покрила легка усмішка,
-Марино це ти? Чи забула, що там течія?
Дівчина  хотіла сісти, він зрозумів її намір, допоміг. Зразу  ж на плечі накинув рушник,
-Тобі холодно? Та так ніби ні, в шлунку трохи пече.Та це мабуть нервове.
-Ти прямо, як лікарка - нервове.
 Він присів поруч, сміливо  поклав руку на її тендітні плечі.
- Давай трохи зігрію. Знаєш, а я тебе здалеку не пізнав. Думав, що за одна? Здивувався, така смілива, ти на воді, як зірка плавала.
-Та нікого ніде не помітила, подумала сільські люди всі зайняті, кому в голову прийде відпочивати серед тижня. Я на відстані тебе б теж не пізнала, добре, що ти з’явився, мабуть мимо проходив. Чуєш Сергію, що трапилося, нехай  буде нашою таємницею. Боюся бабуся рознервується,  мене додому  відправить, як ні, то щодня нагадуватиме, думаю ти мене розумієш. А мені самій вдома  бути набридло та й батько влаштує допит.
- Добре, ну все ж обійшлося, то можна  й мовчати.Ти наступного разу будь обачніша.  Це ми з тобою цілих чотири  роки не бачилися, час швидко пролинув.
- Так, але ж ми так змінилися, подорослішали.
Злегка притиснувши її до себе,усміхнений,
- Ну про це я краще змовчу.
  Її обличчя миттєво почервоніло,
- Ой, відійди куди- небуть, мені ж треба одягнутися.
Він хіхікнув,- Що боїся, що приревную?
- Тю, до кого?
- Он до лебедів, бачиш, як позирають у нашу сторону.
Вони обоє розсміялися… 
   За кілька хвилин, знову присів біля неї,
- Рушник мокрий, я одягнув футболку, давай обійму,  так обом буде іще тепліше.
- Ти ж кажеш, що я холодна, ще ти почнеш дзигоніти.  
-Так я ж чоловік, мені це не загрожує, не сперечайся. Краще розповідай, як ти прожила ці роки, чому не приїжджала. Потім  я  про себе розповім.
    Сонце хилилося донизу… Сергій провів Марину до самої хвіртки.
 В цей час бабуся клопоталася біля курчат.
-А я думаю… чого так довго, а вона бач уже з сусідом. Мабуть біля річки здибалися?
 Марина скоса зиркнула на Сергія. Хлопець  поспішив підтвердити,
- Так бабусю Лідо, удвох були.
- То добре, бо я відпустила, а сама думаю, що накоїла, а як у воду полізе? Я ж її попереджала, як одна, щоб  не купалася, з водою не жартують
Марина обійняла бабусю.
-Та усе нормально, тільки голодна, як вовк.
- Гайда в літню кухню, там борщ  знайдете, сметану, оладі. В холодильнику котлети.Тільки їх у мікрохвильовці розігрієте.
-Ні, дякую, я неголодний.
Жінка трохи сердито,
-Е ні,так не годиться. Удвох відпочивали, удвох і пообідайте, а потім, як птахи, вже куди захочете, туди й розлітайтеся.
  Надщербнутий міцяць зирив у вікно, промінням торкалося ліжка, дівчина ніяк не могла заснути. Підводячи підсумок  минулого дня, подумки умовляла себе - Ну все ж обійшлося. Але чим я думала? Могло статися  непоправне, навіть уявити страшно, що довелося б пережити бабусі. А він молодець, можна сказати спас мене і навіть тіло прикрив. Якби хто з наших міських, то б у спокої  не залишили, липкі на руки.
  Минули дні…  в передостанній  серпневий вечір, біля воріт Сергія гомоніла молодь. Це  однокласники вирішили  зібратися на вечірку,  через два дні розпочнеться інакше життя. В когось установча сессія, а хтось поїде в місто працювати. Коли всі зібралися, Сергій кивнув рукою, 
-Я ... на хвилинку покину вас.
  Перед Мариною, він з’явився зовсім несподівано. Адже  в щоденних клопотах, за кермом трактора зранку до ночі на роботі. Після того випадку  на річці, бачилися всього пару разів й то біля воріт, всього на декілька хвилин. Одного разу, пізно ввечері він запропонував їй прогулятися, але виглядав дуже змореним. Розуміючи, що йому завтра знову в поле, вона  відмовила. 
  Цього вечора  дівчина зраділа. Одягнута  в приталену сукню вишневого кольору з воланами на рукавах, крутнулася перед ним,
-Ну, як я тобі? Це на всяк випадок захопила з собою…
 Поцілувавши в щоку,- Шикарна сукня, але ти краща за неї.
 Взявшись за руки, з’явилися  перед молоддю, привернули до себе увагу.
Пристальні погляди дівчат, уже й шепіт, хлопці оцінювали її з ніг до голови.
-Знайомтеся, моя сусідка Марина. Може ви її пам’ятаєте, це онучка Лідії Михайлівни.
Один з хлопців, хитро позираючи, сказав протяжно,
-Може хтось і пам’ятає… але  я таку кралю бачу вперше.
Другий, трохи вищий за нього на зріст, кивнув рукою,
-Не твоя квітка, обходь стороною.  
Чорнява дівчина, одягнута в коротку, синього кольору спідницю й жовтого кольору футболку з червоним сердечком, підійшла до хлопців,
-Вам своїх не достатньо? Ану півники, швидко розбіглися, швидко! 
Сергій нахилився до Марини,
- Це моя триюрідна сестра. На хлопців не звертай увагу, в нас є захисниця,  вона над ними  верховодить.
- І  вони їй піддаються?
- Мусять. Он бачиш,  високого хлопця, спортивної статури, то Славко, він на два роки за нас старший, її ковалер. Уже й сватання було, в листопаді погуляємо на весіллі. Знаєш інколи треба, щоби в селі були згуртовані, все може бути, хлопці так просто своїх дівчат нікому не віддають.
 Бризки шампанського…. в бокалах іскрилось вино, цукерки, солодощі, танці, анекдоти, сміх і знову танці. Сергій  і на мить не покидав її. Але одного разу, перед ним відразу стало дві дівчини,
-А, ти, що Сергію, вже від своїх відмовляєшся, може потанцюємо?
Злегка почервонівши, подивився на Марину. Вона ж відразу відпустила його руку,
-Та, що ви, танцюйте, чи ви теж своїх хлопців не відпускаєте?
Помітивши таку ситуацію, на поміч підійшов один з однокласників, на танець запросив Марину.
Вона відразу  поклала руки на його плечі,
-А що покружляємо, чому би й ні?!
 Сергію стало трохи  незручно, але вже підморгнувши одній з двох дівчат,
-Здається питання вирішене, що ж потанцюємо.
   До пізної ночі лунала музика,задоволена вечіркою молодь, уже розходилася по домівках. Під грушкою на лавці, Сергій з Мариною залишилися наодинці. Трохи задумуючись, він запитав,
-Як тобі наша вечірка?
- Ніби все нормально та бачу тебе теж сільські дівчата обожнюють.
-Теж це ти про кого?
Вона зробила вигляд, що не почула запитання,
 -Добре, що дівчата не палять, ніби й без наркоти.
   -У нас цього, дякувати Богу, немає.
- А ти вирішив у селі залишитися?
- Поки що батькові допоможу, заочно закінчу інститут, а там видно буде.  Можливо якась приворожить, тоді буду вирішувати. Чи куди голка туди й нитка, чи може навпаки, але ж це рідко буває.
-Ти завтра знову в поле?
-Так! На пару днів, а через два тижні почну оранку під пшеницю. А ти вже додому збираєшся?
-Та ні, батьки у відрядженні, вирішила тут погризти науки. Хай в цьому році не пощастило, думаю в наступному стану студенткою. Знаєш, я би зараз у річці скупалася, вода ввечері завжди тепліша.
- Та ні, ми ж вина випили, не варто, хай не сьогодні, час розбігатися.
 Не очікувано для неї, міцніше обійняв й устами, ніжно торкнувся її  уст.
Стрімкість гарячих почуттів, як потік струму пронизав її молоде тіло.
Після поцілунку, пристально подивився в очі,
-Вибач, сполохав тебе, як  вітер маківку.
 Йому хотілося запитати, чому тремтиш, я не посмію тебе образити. Якби ж ти знала, за всі роки, не було такого тижня, щоб я не згадував  тебе. Іще відтоді, коли глузувала з мого ластовиння, моє серце наповнювалось  дивним відчуттям. Нарешті я дочекався твоєї уваги, першого поцілунку.
   Щоб вона не помітила його пристрасті, він змушений був відійти в сторону.
 До хвіртки підійшли мовчки, він повівся стримано, навіть не обійняв,
-Я  пішов, на добраніч!
Її очі, наповнені блиском, враз погасли, зрозуміла, що  марно чекала на поцілунок, сказало тихо, 
-На добраніч!
    На веранді світилося…  в кімнаті намагалася не порушити тишу.
-Я не сплю, чого світло не вмикаєш?- спитала бабуся.
-Я думала ти вже спиш. Бабусю, а Сергій з того року, що і я?
-Ні, він у школу пішов  з восьми років. Був дуже худеньким, часто хворів, але  після десяти років витягнувся, тепер бачиш яким легенем став.
-А чого це ти за нього запитуєш. Що мрієш з ним роман закрутити?
-Ой, романи тільки в книжках бувають. У житті воно все не так.
-А ти звідки знаєш?
 -Та мені достатньо бачити життя своїх предків. Хто знає, може воно так і краще жити. Але ж вони  на мене стали більше  звертати уваги, тільки коли подорослішала.
-Ну, це для тебе наука. Зробиш висновки, будуватимеш своє життя. Але й доля багато значить. Буває, що зробиш невірний крок, лише згодом це зрозумієш. А виправити не в змозі, назад час не поверниш. Таке воно життя, лягаймо спати, бо вже скоро й півні заспівають. 
    Марині не спалося…в голові рій бджолиних думок -  Чим  причарував до себе? Були поцілунки з іншими хлопцями, якось не так, а це,  ну прямо якийсь напряг, душа холола, серце ніби в бубон гупало. 
  Вона провела пальцями по губах, він так ніжно торкнувся їх, моя б воля, хай би ще раз поцілував. Дивний, відразу відпустив, якби хтось із міських, то б присмоктався, як павук до мухи.
   Минуло три дні…. життя Марини, як у казці. Бабуся  готувала  сніданки, обіди, вечері,  вона намагалася поринути в книжки. Очі бачили, читали та мозок не був здатний сприймати. - Та хіба ж можна витримати таку напругу, чому  не видно його й гуркіту трактора не чути, де пропав?
Лідія Михайлівна помітила поведінку онучки,
-Що думки за Сергія?  Гарний хлопець, працьовитий та навряд, що у тебе з ним закрутиться, ви зовсім різні. 
-Та я про це зараз і не думаю.
-Ага, комусь іншому скажи.  Я все бачу, макарони мені на вуха не вішай.
У відповідь засміялася,  весело до неї,
- Ну ти бабусю… ох і  вмієш сказати, зняти напругу!
-Знаєш голубко моя, коли пташка стрімко здійняється ввись, може помічала, потім  різко падає, взлет нижчий, а чому? Бо на якісь секунди  від бажання й успіху у голівці паморочиться. А нижче приходить до тями, шкодує, мабуть цього не потрібно було робити. А он візьми воду в  річці, коли  попадеш під стрімку течію, навряд чи випливеш, ну хіба що з чиєюсь допомогою. Я життя прожила та  тебе вчити не буду. Не ті часи, у вас молодих, зараз зовсім інакше життя. Хотіла тебе запитати,  по скайпу з  батьком коли спілкуватимешся?
-Не знаю, він зараз на полігоні.
-А мама, що пише?
-А що мама… в Італії з картинами, пізніше  їх повезе  в Америку. В неї своє життя, як завжди почувається вільною.
- Ти не маєш бажання поїхати до неї.
-Я ж мала інші плани, думала буду вчитися. Правда закордонний паспорт маю, але тато сказав, краще підготуйся, спробуй на наступний рік. Тут спокійніше ніж у місті,  хіба підготуєшся, то одна  подруга телефонує, кличе в кав’ярню, то інша.
-Тобі видніше, де краще. Та й мені  веселіше, добре, що приїхала.
    Лідія Михайлівна уже спала, Марина теж думала заснути, але бабусині  слова про стрімкість, змушували задуматися.  –Ой бабусю, чи можна  зупинити  стрімкість, чи є від неї якісь ліки, коли душа від почуттів на злеті. 
Раптовий гуркіт трактора відволік від думок.
-Він приїхав! - босоніж підійшла до вікна.
Через відчинену кватирку  почула його голос,
-Та обламався, пів дня з ним провозився, тому й затримався.
  Уже  знову в ліжку, рукою провела по подушці, 
-Як добре, він приїхав, значить завтра побачимося.
   Дівчина проснулася від співу півнів,
-От роззява, я ж  кватирку не зачинила. Ой, так смачно пахне, коли це бабуся встигла  пиріжків напекти?! 
  Вечоріло…  Сергій з Мариною підходили до річки.
-Поглянь, а лебеді знову у воді. На тому ж самому місці, - кивнувши рукою, сказала дівчина.
-Мабуть  в  очереті мають гніздо, тому й не пливуть далеко. Вони і взимку тут, останнім часом зими теплі, ми їх трохи підгодовуємо.
  Лебеді  відразу помітили їх,  раз –по - раз повертачи голови, відпливали подалі від берега. 
   Над річкою  лунав вереск і сміх, вони мов  діти пустували у воді. Вона, то пірнала, то виринали, відразу бризкалася водою, падала на нього. І вже разом падали у воду, борюкалися, реготали. Її уста, як стиглі вишні, пашіли від поцілунків. Та усміхнена, в бажанні ніжності, знову тулилася до його грудей.
-Ой, ти вже вся тремтиш, може досить Маринко?- прошепотів, поклавши руки на її плечі! 
-А ти мене зігрій, що боїшся,- несподівано вирвалася, стрімголов здійнялася на пагорб  й крикнула,
-Ану спіймай мене і зігрій, ану спробуй!
 - Ах ти,- на ходу схопивши рушник, за мить був біля неї,
-Досить Маринко,  досить. Вже сутінки, пора додому.
-І чого спішити?
- А ти хочеш, щоб бабуся до нас з дрином прийшла?
-Тю,-кліпала очима, - Іще чого не вистачало, мені стільки років?
  Він одягнув на неї сарафан, підіймався на пагорб,
-Ага, а поводишся, як дитина, нам же не по дванадцять років. Після таких дурощів на воді й не заснути. От побачиш, ляжеш у ліжко, все же дригатимеш ногами, здаватиметься, що  й досі плаваєш..
 Вона уже доганяла його,
-Ой, ти таке вже скажеш, що й на голову не налазить.
-Отож, ми з тобою так у річці поводилися, якби хтось дивився, точно б  з  роззявленим  ротом. Так поводяться тільки діти, а тебе не спинити.
  Вона мовчала, але ж думка, як оса - Ти ба який розсудливий, серйозний, таким так просто не покеруєш!
  Маленька лампочка, освітлювала частину обійстя. Сидячи за столом, Лідія Михайлівна на терці терла кормовий буряк. Почувши голоси,
-Ну нарешті дочекалася, здається мої йдуть.
Відкриваючи клямку хвіртки, Марина запитала,
-О, бабусю, що це ти на ніч буряк треш, чи завтра дня не буде?
- Ой, новини є, не дуже гарні. Сергію, ти мене завтра вранці на станцію до першої  електрички, що до Києва зможеш відвести?
-Звичайно зможу, батькове авто на ходу. Та я  і сам завтра  планував з’їздити  в містечко.
-А що сталося ? – голосно, здивовано запитала онучка.
 -У дядька Івана інсульт. Як до брата не поїхати… Ольга подзвонила плаче, спитала, чи я зможу приїхати. Каже  він іще при пам’яті, хоче мене побачити. Я уже й  сумку зібрала. Ви тут похазяйнуєте без мене? 
 -Звичайно,-поспішив сказати Сергій.
Марина хитро позирнула на нього,
 -А ти в містечку, що маєш робити ?
- Шукатиму запчастини  для трактора, до вечора повернуся.
Від думки, в її очах мигтіли іскри - Краса, залишимося удвох, ото вже я над ним познущаюся. Прикидається тихим, незвабливим, чекай - чекай.
 Смеркало…  Сергій  загнав автівку на обійстя, зайшов до хати,
-Мамо, я до Марини, подивлюся, як вона там, то ж сама залишилася.
-Добре сину, ти знайшов запчастини?
-Так! Знаєш  я сьогодні зустрів Андрія Возника, він зараз у паспортному столі працює.
-А ти, що там робив?
-Та так,  де чим поцікавився, я  пішов.
Сергій тільки переступив поріг кімнати, як Марина  обійнявши його руками за шию, поцілувала в щоку.
-Я так рада, який ти молодець, прийшов, я чекала.
Він чмокнув її в щоку, звільнився від рук.
-Ти курчат порахувала?
 -Ну звичайно, двадцять два. Але вони трохи чубляться між собою.
-Бо від різних квочок, ти ж бачиш одні більші, другі менші. Я тільки- тільки  приїхав, то ж не надовго.
-Е ні, в мене вечеря готова, куди спішиш? Ти ж завтра маєш бути вдома.
-Йому сподобалась пропозиція, усміхнено,
-Щось смачненьке?
    На столі  недопите в келихах вино…Марина з Сергієм уже на дивані. 
 -Марино, я мабуть піду… вже пізно
-Я що сама маю ночувати? І ти мене, ось так покинеш? Он курчат квочка зігріває, присипляє, а мене хто зігріє?
 -Ой, напевно на тебе вино подіяло… ти себе чуєш. Ти з ким себе порівнюєш.
Скрипнув диван, різко пересіла  на коліна, її теплі руки обвивали його шию,  
- Ти так  пахнеш, не бійся моїх поцілунків. Чи я тобі не подобаюся?
Маринко, про це не зараз.
-А чому? О!Ну добре, давай доп’ємо вино, поцілуєш мене і підеш. 
   Він ледь стримував свої почуття,  вона пристрасно цілувала, притискалася,  
-Подивися в мої очі, скажи, що ти в них бачиш .
 Його уста торкалися її уст…солодка зваба, мов захмелілі від вина, поринули у гріх, як в теплі морські, благодатні води.
   За вікном сіріло… одягнений, Сергій,  присівши на стілець, схопився за голову - Що ми накоїли….Марино, що ми накоїли?
   Він нагодував хазяйство. Надворі  розпалив пічку, в баняку кипіли лушпайки  бараболі й висівки. Раптово почув голос Марини,
-Ну ти молодець, я думала пішов додому.
Він підійшов до неї, довгий солодкий поцілунок зняв напругу.
-Марино,ти розумієш..
- Стоп! Якщо ти про близкість, я не шкодую, все нормально, розслабся.
   Вечірній дзвінок від бабусі  потішив дівчину.
-У вас все нормально? Сергій тобі допоміг з курчатами? Вони ж розбігаються, потім пищать шукають квочку, хоча б коти не переполовинили.
-Все нормально, не хвилюйся. Ми зранку їх випускаємо на зо дві години, а потім під сітку.Так само і ввечері. А, як там дядько?
-Та поки що тримається, може Бог дасть  видужає. Ну добре  тоді я  після  завтра приїду. Скажи Сергію, якщо зможе, нехай виїде на станцію  до електрички на вісімнадцяту годину, я нею приїду.
Вдень Сергій возився біля трактора, а ввечері  й вночі знову був з нею.
  Перед Мариною,в якійсь мірі, відчував провину, але ж в обох від бажання бути разом, горіло тіло. Стрімкість почуттів переборювала супротив думок, милувалися один одним, насолоджувалися коханням.
  Минуло два тижні….  Лідія Михайлівна помітила, з якою насолодою онучка їла кислі огірки. - От тобі і на! От безмозгла баба, залишила без нагляду. Чого ж вона мовчить? А може, ще й сама не знає…
   Незабаром після цього, ввечері Марина прийшла з Сергієм до хати, стара сиділа за відкритим ноутбуком.
-Що тато дзвонив?
-Дзвонив… та тебе ж не застанеш. Вже надворі прохолодно, а ви до пізна вештаєтеся.
-Сергій ніби оправдувався.
-Це ми  сьогодні,  я від завтра, з тракторм  на два тижні пропаду в полі.
Лідія Михайлівна йому нічого  не сказала, звернулася до онучки,
-Батько  завтра, о чотирнадцятій  годині буде дзвонити.
-Гаразд! Я до хвіртки проведу Сергія та й піду спати.
    Через два дні Марина збирала валізу,  ніяк не могла зрозуміти, чому батько наполіг, щоб вона приїхала до нього. 
 - Невже бабуся дізналася про нас? Але що тут такого?
 Та вмить, вже заперечила своїй думці - В неї інший погляд на життя. Дівчина повинна бути скромною, ввічливою, гордою. Та заради чого? Хто знає, що відбудеться завтра, он ковід, недавно людей косив з ніг. Час не варто втрачати, краще бути з тим, до кого  серце лежить, особливо коли молодість  і  почуття.  А далі,  нехай  вирішує доля. Ой, бабусю, ти ж сама так казала, не все від нас залежить. 
    Додому Сергій повернувся пізно ввечері,
-Як  ви тут…  все нормально, які новини? З поля не додзвонитися.
Не умившись, одягнений, упав на ліжко,
-Ой, мені той диван і вагончик, набрили, як гірка редька. Досить твердо й  після опівночі доволі холодно. Мам,ти мене рано не буди, хай я висплюся.
-То хоч сполоснися в літньому душі, я воду нагріла.
Піднявшись з ліжка, залпом випив кварту молока, що стояло на столі, витерся рукою,
-Ну добре, я помиюся і спати.
 Похмурий ранок…. край неба хмари віщали про дощ.  Напевно тому,  Сергій проспав майже до обіду.
Мати, накриваючи на стіл страви, голосно звернулася  до нього,
-Сину, а сину, може досить спати! Вночі, що будеш робити?
   За столом розмови про ферму, про насіння пшениці, про гусей. Мати планувала їх порубати та приготувати тушонку.
-Мамо, я завтра  їх порубаю, попатраю,  я сьогодні  не в  кращій формі. Щось трохи морозить, може патиків малини запарю та вилежуся. Але на пару хвилин зайду до Марини.
Здивувавшись, вирячив очі,
-Ти, що не знаєш ? Більше тижня минуло, як я  автівкою її  завіз на станцію. Поїхала твоя Марина.
Раптово обличчя Сергія побіліло,
-Як поїхала? Куди?  У Вінницю?
-Та… я то толком не запитував, але коли сідала в автівку, стара цілуючи її,  батькові привіт передавала.
  По хаті, мов вітер залетів, кроки вперед, кроки назад, потирав руки, розводив ними, а потім, крутнувшись до батька,
-Я візьму авто, мені треба в містечко.
-Що так  відразу? Сходи… все дізнайся в Лідії Михайлівни, тоді вже вирішиш що робити, як вона тобі  дуже потрібна.Тобі ж лише дев’ятнадцять  років має бути, іще не одна буде дівчина.
- Ні, розумієш, вона  потрібна, тільки вона. Я, як віл працюю, не на свої роки, чому маю їх рахувати.
Мати  трохи розхвилювалася, з-за столу  пересіла в крісло. Як тільки Марина з’явилася, вона помітила, що син закохався. Серед ночі бачила пусте ліжко сина, але йому  нічого  не говорила. Що то молодість, хіба можна заборонити  почуття ?  То природнє,  в житті не кожен може це відчути. Тому й зараз, в розмову вирішила не втручатися. 
-Ну то передзвони до неї,- встаючи з-за столу, сказав батько. Я проти цієї дівчини нічого не маю, що хочеш, те й роби.
   Пізно ввечері під сильним дощем, Сергій повертався з містечка. Його морозило, з чола стікав піт та  він його не помічав. Зігрівала думка - У мене  на руках закордонний паспорт, якщо туди поїхала,  думаю питання з грішми я владнаю. Але чому навіть записки не залишила? І бабця ніби знає якусь таємницю, мовчить,  лише важко переводить подих, що трапилося?
 За вікном горобинна ніч…. він  у ліжку, лежав  з відкритими очима, думок, як вороху. Тож  пізно ввечері не насмілився піти до Лідії Михайлвни, вирішив незручно. Тепер себе  умовляв – Завтра зранку піду, завтра дізнаюся адресу.
   Минув тиждень….  Марина стояла біля вікна, дивилася на перехожих, які проходили по алеї. На  голому дереві помітила  єдиний  багровий листок, з  ним загравав вітер, врешті той піддався йому і вже повільно летів. Та вітер  підносив його догори, потім знову, листок летів донизу.
  Думки ятрили душу - Ось так і  я  мала стремління літати, літала, а тепер опинилася тут.  Від злетів, стрімких почуттів, під серцем ношу подарунок. За нього несу відповідальність, маю зберегти його, бо це плід нашого кохання. Не знаю здогадається він чи ні, чому я тут і надовго. Бабуся пообіцяла мовчати. Може колись, ми повернемося в  Україну і я познайомлю його з  нашим  чадом. Хто б це не був дівчинка, чи хлопчик та знатиме, що в нього є тато, якого я  все життя буду кохати.
Раптовий дзвінок у двері  відволік від думок.
Накинувши на плечі пухову шаль, заглянула  в двірне  вічко. Від здивування вирвалося з уст,
 –Не зрозуміла!
 Примружила очі, тихо, -Чи хтось схожий?
У голові  плутанина думок - Ні не може бути! Цікаво, це  хто, тільки хотіла запитати, як почула голос Сергія,
-Маринко, це я приїхав. Відчини будь ласка,  я відчуваю ти тут, за дверима, нам треба поговорити.
     Пухова шаль упала на підлогу, солодкий дотик уст, обійми. Букет білих троянд, що їй вручив, впустила, вони прикрасили дорогу  злету  для щирих,  взаємних  почуттів.
Від щастя її голос тихий, як нічна течія річки,
 -Я тебе нікуди не відпущу.
Яке то щастя почути від неї ці слова. Тонучи очима в  синяві її очей, обома руками пригорнув до себе,
 -А я й приїхав назавжди.
В її очах щасливий блиск сліз, стрімкість ніжних, теплих почуттів,
-Сонце моє, ми будемо щасливі!

                                                                                  2021р
                                                                             Відредаговано  о 13.20.

ID:  1002573
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.01.2024 12:27:24
© дата внесення змiн: 09.01.2024 09:18:51
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 13 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, Lana P., Віктор Варварич, НАСТУРЦІЯ, Капелька, Катерина Собова, liza Bird
Прочитаний усіма відвідувачами (140)
В тому числі авторами сайту (23) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Цікава розповідь з хорошим епілогом, Ніно! Гарна! 12 smile Сподобалось! 16 hi 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую за підтримку! Удачі Вам і натхнення! give_rose
 
Vasul_ILkovuch, 10.01.2024 - 21:33
12 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
Галина Лябук, 09.01.2024 - 16:36
Неймовірно гарний, цікавий, життєвий твір, наповнений щастям, теплом, коханням героїв. Щасливе закінчення. Майстерність написання і використання художніх засобів завжди мене зачаровує у Вашій прозі. Здоров'я і нових творчих успіхів, Ніночко. 12 12 16 ros ros ros
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам дякую пані Галинко!Навзаєм,шановна! Миру і добра! give_rose
 
Віктор Варварич, 08.01.2024 - 23:36
12 Гарно і майстерно змалювали! 16 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Вікторе! give_rose
 
Тетяна Мерега, 08.01.2024 - 23:30
16 16 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро Вам вдячна! give_rose
 
Капелька, 08.01.2024 - 23:05
Справжньому коханню все можливо! 16 kiss1 16
Хай вони живуть в мирі і будуть щасливі!
Дуже гарне професійно написане оповідання!
Читав з великим інтересом і насолодою!
Браво, пані Ніно! 16 16 icon_flower icon_flower icon_flower 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я Вам безмежно вдячна. Ви завжди мене підтримуєте. Удачі Вам і натхнення! give_rose
 
Lana P., 08.01.2024 - 22:30
16 дякую, беру у 21 скриньку, щоб почитати... 12 wink
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що читаєте мої твори! Удачі! give_rose
 
НАСТУРЦІЯ, 08.01.2024 - 17:57
Ви дуже талановита не тільки в поезії, а й у прозі! Не зарийте свій талант! Це дар від Бога! 16 16 16 23 23 23 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой,так зворушливо.Дуже рада,що читаєте мої твори. Щиро дякую за підтримку! give_rose 22 21 22
 
Н-А-Д-І-Я, 08.01.2024 - 16:51
12 12 16 16 16 Чудовий твір! Радіє душа, коли бачу щаливе закінчення твору. Дякую за роботу важку та цікаву! give_rose hi 9 021 cup sp
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за теплі слова,за підтримку пані Надійко! give_rose 22 21 22
 
Катерина Собова, 08.01.2024 - 16:15
12 12 12 Ніночко, така насолода читати Ваші життєві історії, особливо, коли щасливий кінець! Супер!!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пані Катеринко! give_rose
 
liza Bird, 08.01.2024 - 13:28
Я в захваті п.Ніно від вашої прози, прочитавши її надовго залишаються всі герої сюжету в пам'яті, ніби ти проживаєш всі події з ними. sp 021 16 16 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую за підтримку п. Лізо! Натхнення Вам і удачі! give_rose 22 21 22
 
Олеся Лісова, 08.01.2024 - 13:27
Гарний і щасливий кінець історії. А може лише початок для написання щасливої і нової історії, де вони вдвох! 16 16 16 Гарно і чуйно, Ніночко! 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую пані Олесю! Рада,що завітали. Удачі Вам і натхнення! give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: