Максим Тарасівський: Дякую, Вікторіє. Так, це справді сумно, коли річки вмирають, а вони в нас і справді вимирають, і саме через нашу недбалість і споживацьке ставлення до природи.
Цей уривок, я сподіваюся, колись витягне на світло цілий задум, над яким я нині працюю.
Дякую.
Максим Тарасівський: А це він щойно після перемоги над онкологічної хвробою. Його деякий час не було видно, зник, а потім стало відомо, що він типу помирав, але все ж таки не помер, дякувати Богові
Максим Тарасівський: Наразі слухав укотре інтерв\'ю Олександра Бойченка. Серед іншого, він казав, що мова обмежувала наших письменників у сенсі локацій і середовищ, тому що донедавна природними сферами функціонування української були мистецькі кола та село. Тому, наприклад, романи Жадана про Схід читаються, як переклад (а Антоно Лукіч нещодавно сказав, що через мову складно знімати кіно про Одесу). Далі вже я міркую: в той же час світова класика та сучасні література чудово перекладалася українською, за рахунок чого своєрідними сферами природного функціонування української стали будь-які локації - але за кордоном (для мене це особливо помітно, тому що я українською читав здебільшого іноземних авторів, а наших автентичних творів набагато менше). Я з цим стикаюся, коли пишу отакі речі на кшталт \"Шухляди\" - а коли намагався написати щось подібне на нашому ґрунтів, відправив героїв у село та кукурудзу (\"Вродило\"). Це, на мою думку, пояснює дядька Френка в цьому тексті. Інтерв\'ю Бойченка ось, цікаве - я даю посилання прямо на той момент, коли Бойченко розповідає про ті сфери функціонування мови https://youtu.be/DmoQL7X1KP4?t=414
Максим Тарасівський: Дякую, Ніно. Я виріс на березі цієї річки та ще пам\'ятаю, яка вона була колись. І таких річок у нас більшість, від найменших і аж до Дніпра, на жаль (
Максим Тарасівський: Ох... наразі начитаешся новин про imminent threat, а потім оце - і всьо. Якісь екзистенційні хвилі перекочуються через голову.
Прекрасно.
Максим Тарасівський: Спасибо, Виктория. Я очень хотел рассказать о последнем герое Эллады, о котором мало кто знает, долго искал форму - и нашел вот такую, через расследование.
Максим Тарасівський: Вміють люди влаштувати собі з власного життя якусь нісенітницю. Поводяться так, ніби в них того життя скільки завгодно, тут пішло не так - минеться, буду жити потім краще. А ніякого потім не буде, змарнував одне і край.
Наразі спостерігаю одну набагато молодшу жінку, яка також занепащує своє життя. І жаліється, і плачеться, і бігає по курсах різноманітного самоудосконалення та навіть здобула фах психолога - а у власному житті панує повний безлад. Плачі, жалі - і ось знову приходить із історію про поневіряння, за які хочеться дати їй ляпаса та назвати дурепою, бо сама ж себе отак от втовкмачила у чергове болото.
Добре написано. Я пригадую іншу розповідь, там теж був син-бандит, трамваї... це не та сама жіночка?
Мені не дуже смакує сполучення \"на природі, в парку\". Як на мене, \"на природі\" передбачає не антропоморфний ландшафт. Але я можу помилятися.
Дякую, Вікторіє.
Максим Тарасівський: До того ж, Одісей часто-густо розраховувся за свої \"пригоди\". Вибив око Циклопу - і 10 років поневірявся світами. Це була помста Циклопова батька, Посейдона
Максим Тарасівський: От не впадаємо у ці крайнощі, нині відомі як кенсел калчер. Тоді були інші звичаї. Тоді й піратство не вважало ані гріхом, ані злочином - побачив вітрило у морі, а ні, браття, що воно зща один. Такий собі допоміжний помисел рибалок і землеробів Середземномор\'я )
Максим Тарасівський: Слушно. А про босоркань пишуть, що вони набувають більшої сили після смерті. Щоправда, тоді не зрозуміло, що є для них смерть? Перехід від людиноподібного існування до такого, як у панночки після \"смерті\"? Тобто їхня смерть - це не більше, ніж акт громадянського стану
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
