Максим Тарасівський: Хоч знайомі, хоч незнайомі, навіть родичі - всі виявилися на всю голову хворими. Моя тітка, що вже давно мешкає під москвою, телефнує сестрі у Запоріжжя, аби привітати з черговим обстрілом міста с-300 або іскандером. Щоправда, Запоріжжя може тепер телефонувати у відповідь та розпитувати, чи гарна вродила бавовна на чкаловському аеродромі, тітка та дурна поруч із ним живе
Тримаймося
Максим Тарасівський: За дітей серце рветься - а скільки їх тепер сироти, а скільки в московію вивезли? Цьому злочину немає ані виправдання, ані прощення, ані строків давності, як не в цьому житті, так у вічності відповідатимуть. А інакше - \"сонце стане і осквернéну землю спалить!\"
Максим Тарасівський: Правда. Наразі Тоня вже 5-ий рік в мене, спостерігаю та розумію, що колись інтуїтивно сформулював дещо на кшталт істини: \"кожна дитина знаю, що собака абсолютно необхідний для щастя, і кожен дорослий знаю, що без собаки можна чудово обійтися\". А це ж значить - без щастя.
Колись бачив такий мем: стосунки з батьками, друзями, коханою та псом у вигляді ліній життя, твоя лінія - пряма. Перші три - складно та хаотично перетинаються з твоєю, а псова - коротенька рисочка, набагато коротша твоєї, проте суворо паралельна твоїй лінії життя. Дивлюся на Тоню та гадаю: як страшно та прекрасно влаштоване життя.
Максим Тарасівський: До речі, саме за Тоню варто переживати найбільше - така її охопила за господинею журба нерозважна, що відмовилася від їжі, зовсім охляла, силоміць ледве-ледве щось їй згодовував. Було днів кілька, що я вже й не сподівався, що далі буде. Ба ні, звикла до новогоспособу життя, принаймні, харчується та рухається. Щоправда, водить мене до метро, ну що поробиш. Любов - річ безумовна, Ви 100% рації тут маєте. Знала б Тоня, хто в тому всьому винен... втім, якщо подивитися, як вона рве гумовий тапок на прізвисько путін - то сумнівів немає: вона все знає та при нагоді помститься
Максим Тарасівський: Гадаю, \"Війна і мир\" свідчить про неабияку силу волі графа, адже я тлумачу його твердження в тому сенсі, що кохаючи жінку, ти повсякчас тільки про неї й думаєш, вона тобі з голови не йде, і не якісь там канонічні 3 роки, а всі 33 й далі. Принаймні, мій досвід такий, але сили волі тєї немає, тому й книжки притомноя не не написав. Поки що
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Знов як завжди 