Максим Тарасівський: \"Слишком много в мире книг\" - только вчера я об этом размышлял. Написано-то все, может быть, но не всеми. Пишешь потому, что ТЕБЕ это надо сказать или ЭТО надо сказать тебе или это тебе НАДО сказать. А так-то да. Как говорил один завоеватель, поджигая Александрийскую библиотеку, если в этих книгах то, что в Коране, они излишни, если другое - они вредны )
Максим Тарасівський: Я до останнього часу мав сумніви щодо цього випадку, не так через вік і місце, як через те, що циган в Херсоні мого дитинства було дуже мало, аж доки не дізнався, що їх виселили.
Казан у Будапешті дійсно стоїть - і не один, подекуди з нього можна їсти папрікаш, подекуди - пити глінтвейн (і фантастичний! - я застудився або підхопив вірус, та після келиха глінтвейну цілком одужав).
Максим Тарасівський: Спасибо, Катерина. Что-то вроде расследования сновидений и воспоминаний получилось ) Спасибо! Пользуясь случаем, рекомендую Александра Кабанова - это поэзия высочайшей пробы, золотое перо республики. Спасибо Вам.
Максим Тарасівський: Да, название не самое удачное, но пока не могу найти точнее. Но Вы правы - неудачное, тем более, что этот рассказ как бы продолжает \"Обмен\", который заканчивается обретением друга, вот этого самого Антона.
Спасибо, Виктория, за исправления - ого, сколько ошибок. Спасибо.
Максим Тарасівський: Звісно, це розповідь не про кінський часник, а про дідуся перш за все. Це ж він - \"добрейших из всех взрослых, кого знал Димка\". А рослини - це те, навколо чого ми з ним об\'єднувалися. Пам\'ятаєте той мультик і вірш про хлопчика, якого тато навчив пакувати валізу? \"Ми з татом єднались навколо валіз\" - а з дідом навколо рослин. Мабуть, це він прищепив мені цю жагу. Такий спадок
Максим Тарасівський: Маю тих словників два з трьох томів - знайшов на смітнику. Є тепер ще й такий канал поповнення біблілотеки - книжки просто виносять на смітник, іноді разом із фото, листами та іншими речами померлого власника.
Максим Тарасівський: Дякую. Тепер вже не \"кофе - он\", а чутливість до сили та магнетизму слова - ось таємний знак, що допомагає розпізнати своїх серед усіх інших. Дякую
Максим Тарасівський: Чудово за змістом і за формою - є щось в ній таке, що я уявляю при слові \"рапсод\".
До речі, знаходжу відлуння Вашого прекрасного вірша у моєму давньому есеї: \"...старые фото — весточка из будущего, нарисованного быстрыми кистями надежды. Моё лицо в зеркале — весть из прошлого, в котором уже ничего нельзя изменить. Поэтому фамильные черты заметны, а выражение лиц совершенно разное. Надежды не оправдались\"
Максим Тарасівський: Да уж... иди и виждь. А позавчера мы прогуливались мимо Золотых ворот и заметили на ели, в гуще ветвей, довольно крупного ястреба, который терзал добычу. В самом-самом центре Киева )
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
