Невдовзі проминуть холодні ночі,
заллє подвір’я ніжністю весни
і всюди жебонітимуть потоки
під покрики лелек із вишини.
Затопляться низини й оболоні,
роздолля неквапливо оживе –
клечатимуть відталу землю трави,
а ліс вбрання приміряє нове.
І радість прийде, знов загріє сонце,
звільнивши укінці із туги лап,
й зігріється душа, мов берег річки,
де вмостяться ватаги сонних жаб.
Стрічатиму смеркання наодинці
у галасі пташиних серенад,
щоб, глянувши у воду, як у вічність,
поринути в надій розквітлий сад.
ІІ.21 р.
