Невдовзі проминуть морозні ночі,
заллє подвір’я ніжністю весни
і всюди жебонітимуть потоки
під клекіт чорногузів з вишини.
Затопляться низини й оболоні,
роздолля неквапливо оживе –
клечатиме їх травами спросоння,
а гай вбрання приміряє нове.
І радість прийде, знов огріє сонце,
звільнивши укінці із туги лап,
й теплітиме душа, мов берег річки,
де вмостяться ватаги сонних жаб.
Стрічатиму смеркання наодинці
у плетиві пташиних серенад,
щоб, глянувши у воду, як у вічність,
поринути в надій розквітлий сад.
[i]ІІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2022
автор: Прозектор