людина ніби корабель
зіходить плаває причалить
то біля материнських скель
то десь за горизонт чимдалі
у доці поміч віднайде
і знову в пил мирський ввірветься
розтане в нім і не знай де
зупиниться якогось ґедзя
а потім вже коли ущерть
забортна хвиля небокраєм
з’являється надводна смерть
і він невпевнено
пірнає
***
