На межі сновидінь розторочених,
Гострим лезом проміння опівночі,
Розриваєш конверт із запрошенням,
Щоб спочити хоч трохи од вічності.
Від постійного, невідворотного
Існування, від безперервності,
Що по суті весь час горизонтами,
Не міняється вихід з непевного
Світу.
Неначе вихоплює з темряви,
Повний місяць захоплених юністю,
Що в безсонні шукають безсмертності,
А опісля рецепти забутися.
Наче риба вдивляється поглядом,
Не моргаючи сонцем та місяцем,
Обертаючись стежить невтомлено,
Без повіки та свердлить зіницями -
Небо.
Хронічним
Безсонням.
13.09.2020
