На заре ты её не буди,
На заре она сладко так спит;
Утро дышит у ней на груди,
Ярко пышет на ямках ланит.
А. Фет
Не буди ти її на зорі,
райський сон ще від неї не втік!
Ранок в персах ще не догорів,
ще іскриться на ямочках щік.
Її постіль теплом ще пашить
від нічного гарячого сну,
чорні коси, з плечей вже за мить
потечуть, як потік у весну.
Вчора в пізню вечірню пору́
довго-довго сиділа вона
і дивилась крізь хмари на гру,
що їй місяць грав аж дотемна.
Чим ясніше звав місяць у даль,
соловей чим дзвінкіше співав,
в її серце просилась печаль,
ще болючіше сум напливав.
Ти до неї пізніше прийди,
ще світанок на що́ках горить.
Не турбуй ти її, не буди…
На зорі вона солодко спить!
