Тобі не пасує посмішка хижо-лукава.
Не лізе до шлунку більше улюблена кава.
Як добре, що майже світанок, - робота чека.
Забудеш його на годину. Зрадлива рука
Не вміє чекати: бере олівець і папір.
Надумує мозок несправжні образи. І зір
Бурхливо вишукує букви, рядки і слова.
Душа не витримує болі – себе дорива.
Тобі пасувала посмішка ніжно-принадна.
Йому дарувати таємні чуття була ладна.
Не знав, не міг залишатись поруч, любити.
Тепер до нової квартири він несе квіти
