Старий сад (Щоб Воля нас збудила!)
Немов задума сповила
Тебе, Дитинства друже.
Мій сад, як дід, старий, старий!
Чом з вітром тяжко тужиш?
Як те давно отут було,
А ти все пам’ятаєш!
І головами яблунь, в квіті,
Ізнов усе хитаєш,
Торкаєшся зірок, Світів
Вони дітьми нас знали!
Мов в казці дивній на руках,
Піснями сповивали
Заснеш, в колисці, між гілля
Минуле пригадаєш:
Землі рідної… Козаків,
Степами уявляєш.
А то й - опришків, що ідуть
Тим садом, мов горами
І їм, здається, а не нам
Все заклика піснями!
А може ми ото були?
Із Довбушом гуляли.
І десь там воленьку... свою,
У горах закували?
Ой воля, воле…подаруй,
Нові Весняні крила,
Аби садам в квітках буяти,
Щоб Воля нас збудила!
автор - Анфіса Букреєва-Стефко
