Упаде додолу барвисте листя,
Одягне засмучена земле намисто,
Де жовте каміння – то смуток берези,
Червоне – то спомин канадського клена.
Сонливі тумани розкриють обійми,
Птахи в піднебессі зберуться у вирій,
Лиш крук величаво мандруючи небом
Встромлятиме крик свій загостреним лезом.
Та все це лиш частка того, що віджило,
Того, що минулим, мов снігом, накрило,
У спомини вклало, мов карти в колоду…
І знов сподівання на нову пригоду.
