Розмова 200-их.
– Ми куди, брате, йдем?... А?...
– Додому.
– Зачекай, але ж бій ще ятриться.
– Ми вже тут не потрібні нікому.
Скоро все тут без нас закінчиться.
– Ми не можемо взяти й піти.
Ми потрібні їм тут, розумієш?
– Навкруги подивись з висоти!
Чи второпати сам не зумієш?!
– Зачекай... з ними постать моя...
Тільки як у бою це можливо?
–Там живі і не ти, і не я...
– Тож у ньому ми вбачили диво?...
Йшли вони й на путі в рідний дім,
На снігу крові слід залишали...
Молитви́ відсилали живим,
Щоби янголи їх захищали.
Хто ж геройськи поліг у бою,
Наче янголи, крилами звично,
Заступали Країну Свою...
Буде Слава Героям цим вічно!!!
Оригінал
-Брат, куда мы идем? –
-Домой –
-Подожди, но бой ведь не окончен –
- Мы уже не нужны здесь с тобой.
Скоро здесь и без нас всё закончат –
-Мы не можем вот так вот уйти.
Мы нужны им, сейчас, понимаешь? –
- Ты вокруг себя брат посмотри?
Неужели ты не догоняешь?
-Подожди,…но это же…я..
Погоди…как это возможно? –
- Нет в живых, ни тебя, ни меня…-
- Нет..! Не может быть..? Невозможно –
Они шли, по дороге…домой
На снегу красный след оставляя..
И молились за тех, кто живой,
Чтобы ангелы их защищали.
Кто убит был в суровом бою,
За спиною словно ангелы – строем
Захищали Країну Свою.
Слава вечная этим - Героям.
Автор Олег Федотов
