Через сотні космічних літ
Білим ангелом я вернуся,
До крила твого пригорнуся…
Інші будемо ми і світ.
Але душі в нас будуть ті ж,
Де мережкою – слід кохання…
Це кохання, перше й останнє,
Недопите у цім житті.
Сонце знов буде дарувать
Світло нам і тепло, і ніжність…
Про людську й лебедину вірність
Стануть зайвими вже слова.
В світі цьому – лиш ти і я –
І по вінця в серцях любові,
Подарованої нам Богом…
А під нами – свята земля!
28.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Ну Ганнусю, зачарували.
Так гарно написано що перечитував декілька разів.
Щастя Вам, натхнгення, та побільше отаких
віршів для душі і сонячного настрою.
Це кохання, перше й останнє,
