Сонце осіннє, мов лампа в кімнаті,
лагідно сліпить сенс дилетантський.
Метелик останній чи привид надії
шугнув попри мене як гонщик заправський.
Його не догнати уже та й навіщо
час поспішати - одна сміховинність.
Стою в павутині думок наче Ніцше,
і листом пожовклим дивлюся у вічність.
