Мамо, як виростуть діти, онуки твої,
А ти ще на світі будеш, мила, жити,
Всю правду про нас, усю розкажи,
Щоб вміли, як ми, Україну любити.
Бо ми не корились усім ворогам
Й не хтіли терпіти ні злидні, ні муки,
Й молились Одному, не іншим богам,
І з нами у серці були ваші звуки.
Нехай пам"ятають і нас молодих
І наші тернисті нелегкі дороги.
Як йшли ми за волю за себе, й для них,
Хоч кров"ю росили шляхи перемоги.
Я знаю, любима, не буде мене,
Бог ворог по-звірськи на нас наступає,
Але Україна уся розцвіте,
Й загарбник проклятий назавжди сконає.
А поки у грудях ще серце живе
І поки зі мною друзі по зброї,
Повір, що нас ворог живих не візьме,
Ми в землю підем в боротьбі, як герої.
Так було завжди, ще із давніх часів,
Бо нам не давали в спокою всім жити.
Кожний чужинець Україну хотів,
Як ласий кусочок собі підкорити.
Тому , любі друзі, шануйте ви й тих,
Що століттями йшли в борню за свободу.
Віддайте поклін їм й моліться за них -
Це дочки й сини козацького роду.
ID:
770752
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.01.2018 13:01:34
© дата внесення змiн: 11.01.2018 13:01:34
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
