Високі нерухомі сосни міцно сплять
На пригорках у снігових тенетах,
І синюваті тіні стовбурів лежать
На білім тлі незайманих заметів.
А над стежиною, що в’ється через яр,
Мереживним склепінням білим
Зігнулись, ніби відчуваючи тягар
Із снігу, кленів молоденькі віти.
Так тихо в сплячому зимовому яру,
Дерева – снігом, річка льодом вкрились,
Та вловлює живий слабенький звук
Чутливий слух. Я тихо зупинилась.
Он білу шапку на вершку сосни
Крилом торкнула пташка й сніг змахнула, –
Посипався легкий сріблястий пил,
І вгору гілка звільнена зіпнулась.
А віддалік пустунка-білка на вершку
З ялини стиглих шишок лущить зерна,
На сніг впускає темну і легку луску,
Облуплені і смолянисті стержні.
На білім полотні видніються стежки,
Сліди дрібненькі польової миші,
Пухнатих білок, горобців і різних птиць.
Лише вони в яру тривожать тишу.
Невидимим життям живе зимовий яр…
Я тихо-тихо стежкою гуляю,
І ожива зимова казка чарівна
В душі красою зимово́го гаю.
26.01.2013
