Вклонились верби одинокі,
Води напитися з ріки,
В якій, на жаль, багато років,
Кудись сплили вже на віки…
В яких були безсонні ночі,
Щастя надумані принади,
В яких чиїсь кохані очі,
Серпневі, теплі зорепади.
В яких нам не було покою,
Бо ми не знали, що шукали…
Які кудись сплили з водою,
Лиш верби над рікою стали.
Ріка тече, не повернеться,
Роки сплили, та є ще час.
І доля, мабуть, посміхнеться,
Й верба розквітне ще не раз…
