|
Не навчила мене мати
На народі заробляти.
Не навчила мене мати
Щиро душу пропивати!
Та навчала як любити,
Отую:
Стоптану, єдину…
Ледве видну за віки,-
Забрехану, зраджену стежину!
До рідного Джерела…
Люба ж моя, мудра мати!
Що ти знаєш
Про життя,
Долю нашу, геть розп’яту?
Народила та й у болях –
Ще й поклала у могилу.
Для чого ж спершу дарувала :
Серце гаряче, орлині крила?
Аби я у тій могилі
– Літати навчався?
Аби квітом мертвим, гидким,
Брехнями - вквітчався?
Ой, чому ж ти, біла лебідонько,
Спершу не питала ,
Чи отак душа моя жити бажала?
Не питала, дарувала
Світ весь , як данину!
Даруй, мамо, краще меч,
Відрубати крила!
Ні.. не собі,- ворогам!
Щоби не літали,
Над моєю могилочкою, -
Душу не топтали!
То, чи чуєш ти мене,
Сумна моя мати?
Даруй меч та слово міцне-
Правду визволяти.!
Як візьмемо той меч, -
То й розправим крила.
Будем вільно вже літати…
А в оту могилу - покладемо ворогів
Аби не раділи ,
Як Матусі
Ховають синів -
СИНІВ УКРАЇНИ..
-в могили! Т-W , 01.02. 2017
ID:
715739
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.02.2017 18:31:36
© дата внесення змiн: 01.02.2017 19:20:48
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
