**********
1.Рік жаху й смерті щойно промайнув,
Й ніби відбувся в нас «ремонт» у владі.
Великою ціною народ перемогу здобув,
Й, здається, побороли ми корупцію і зраду.
2.Та ні, українці, ми тільки на старті,
Й ще довго нам до фінішу брести.
А хабарі як брали, так і будуть брати,
Щоб систему цю змінити – треба довгий путь пройти.
3.Уявіть собі, мої добрі люди,
Що хабарництво в нас більше вже як 20 літ.
І в тому плані в нас довгенько змін не буде,
Й це тільки ще початок наших бід.
4.Верховна Рада – це велика родина,
Суцільні друзі, куми і брати.
Крісло в Раді по династії: від батька до сина,
Й ми самі в цьому винні, як не крути.
5.Чому «вершки» від колишньої влади,
Ще й досі покарання не зазнали?
Чи для того знов народ має повстати,
Щоб про обіцянки ви свої не забували?
6.Чому ще й досі штани у кріслах протирають?
Хіба вміють щось крім крадіжки робити?
Через їх вчинки люди кров проливають,
Через них звучить страшне слово «вбити».
7.Та як відомо, є дві в медалі сторони,
Друга – це ми, прості українці.
І кожного разу йдучи на вибори,
У кандидатів було по сопілці.
8.Й ми танцювали, сліпо вірячи в слова,
Плекаючи надію на краще.
Та з кожним роком все більшою була стіна,
Й здавалося б, що стали ми пропащі.
9.Стіна, що ставала нам на заваді,
Й все більше й більше руки зв’язувала нам.
Стіна, за якою купувались посади,
Стіна, за якою не було місця нам.
10.Своїми руками ми її збудували,
Й дали Їм шанс на розкішне життя.
Та ми збудували, ми й зруйнували,
Й загнали їх в кут, звідки нема вороття.
11.Раптом прокинулась наша свідомість,
Змінили владу ціною життя.
І що отримали ми натомість?
Один крок вперед й два кроки назад.
12.Ремонт цей в владі тільки косметичний,
Чи готовий знов наживку проковтнути народ?
Всі помічають, що поки що все знов проблематично,
Й не дай нам Боже, щоб знову були біда й потоп.
13.Потоп від крові українського бійця,
Потоп від крові простого селянина.
Біда, коли уже не повернути до життя,
Маленьку дворічну дитину.
14.Я розумію, що не можна все змінити одразу,
Я знаю, що потрібен для цього час.
Цілий рік ми викорінюємо заразу,
Заразу, що згубила всіх нас.
15.Кожного з нас страх обіймає,
Коли вкотре нам обіцянки дарують.
Та надія у серці в нас не згасає,
Що вірою нашою вже не торгують.
ID:
613582
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.10.2015 20:27:20
© дата внесення змiн: 15.10.2015 20:27:20
автор: Марина Бойківчанка
Вкажіть причину вашої скарги
|
