Ми так довго мовчали,що й роти поніміли,
Ми так довго плекали надокучливий страх,
Ми клонились і гнулись,що й спини зносили,
А у очі навіяв із Заходу прах.
Що ж це робиться ,Боже, невже ж ми гіени?
Кровожерливо рвем ми своїх на шматки,
Не втираючи поту смакуем трофеї,
Що урвали собі крові й злу завдяки.
Ми купаемось в бруді свого невігластва
І вдихаєм повітря,що труїть нирки
Пропагуем в суспільстві розпусту й нахабство,
Не латаючи в душах струхлілі дірки.
О,Земля моя рідна, як довго ти терпиш,
Скільки треба Любові тримати в собі,
Щоб носити на плечах своїх материнських
Ці людиноподібні, безмізкі тушки.
Подивіться,о люди, чому ваші діти,
Не кохаються в щасті,а в муках живуть!
Чи то нам так закон заповідав в зухвальстві,
Чи то втратили ми першородную суть?
