Я би поїхав у дорогу,
Туди, куди немає меж,
Там залишився я б з собою,
Там, де є тільки зла печаль.
Наш час ще не наступив,
Він лиш доходить до піку дії,
Неначе промінь сонця з горизонту,
Вже хоче вирватись скоріш.
Інстинкт доходить до думок,
Як хвиля моря до піску,
Ще трохи-трохи і вже час,
Нам попрощатися з тобою.
Та, мабуть так дано пророцтвом,
А наші душі вже палають,
Вони лежать в полоні мрії,
Про щастя, пристрасть і любов.
Можливо, ми ще все зумієм,
Ми покохати ще разок,
І шанс, ось цей єдиний,
Ми не пропустимо дарма.
Та все це може тільки в сні?
Чи може, навіть наяву?
Я просто й сам не знаю,
Я полюбив тебе одну.
Хоча й тебе я ще не бачив,
І не торкався твоїх вій,
Тебе я навіть і не знаю,
Проте, люблю, тебе люблю.
А може і тебе немає?
В моїх думках лише міраж,
Я навіть й сам не знаю,
Чи будем разом ми навік.
Я вже забув про всі страждання,
Про всі страждання, що були,
Вони, як краплі ранньої роси,
Повисихали із душі.
Та все ж прийдуть, до мене знову,
І знову перейдуть у страх,
І знову всіх їх подолаю,
Бо я одна краплина в морі.
Я це повинен, я все зможу,
Хоч це не легко буде нам,
Я все здолаю, все зумію,
Лиш поряд б була ти.
Хоч я і сам не розумію,
Що зараз, тільки написав,
Я пишу все, що розуміє,
Моя душа, моя печаль.
Я знаю точно, ти вже моя,
Я точно знаю, ти моя,
Твій шелест рук, я ще не відчув,
Проте, я знаю, ти моя.
Я знаю точно, будуть помилки,
Ці роздуми у димі сигарети,
Я все пройду, я все відчую,
Де саме поряд, тільки ти.
Та мабуть, буде це не скоро,
Води ще маса протече,
Але цей час настати мусить,
Я знаю це, я знаю це.
ID:
516907
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.08.2014 09:56:44
© дата внесення змiн: 13.08.2014 09:56:44
автор: Viktorovich
Вкажіть причину вашої скарги
|
