|
Пробачте, зорі тихі й ясні,
За те що мало вас кохав,
Як сон згорю, та ви не гасніть
У морі неба й пісні трав.
Пробачте, соколи й лелеки,
Що я своє вже відлітав,
Мій дім тепер від вас далеко,
Не наше поле й рідний став.
Пробачте, друзі, ліс, стежина,
За те, що йду туди без вас.
Моя прощальная година,
Без фальші серця і прикрас.
Пробачиш, милая? Я знаю.
Тебе з собою не візьму,
Я відлечу у вись, до раю,
Залишу розпач і війну.
І зможе там лиш те боліти,
Що не утішилось нічим,
Не будуть бігать наші діти
І сміхом радувать гучним.
Не буде батьківської ласки,
Твоєї ніжності навік,
Зійшов з сторінок дива й казки,
І душу, душу так обпік...
Там десь Вкраїна, степ широкий,
Тривожить землю автомат,
Мені ж ще було двадцять років,
А я полеглий вже солдат.
ID:
506536
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.06.2014 22:19:17
© дата внесення змiн: 21.06.2014 22:19:17
автор: Невідомська Вікторія
Вкажіть причину вашої скарги
|
