Прислухайся – шепочуть пелюстки,
бринить роса промінно-світанково.
Цей неповторний час не пропусти,
адже в ці миті розквітає слово.
Минула ніч, і ти поглянь на світ –
предивне світло плине знову й знову.
Поезії одвічний заповіт –
якби в душі розквітло тепле слово.
Завжди натхненно ранок зустрічай,
адже назад ці миті не повернеш.
Коли в душі твоїй горить свіча,
тоді ніколи слово не померкне.
І ти себе розкрий на всі лади,
щоб сколихнули душу серця струни,
щоб залишитись вічно молодим
і почуттів палких іскрився трунок.
Плекай пелюстку кожну у вірші
і будуть вічно квітувати ружі.
Коли мотив настояний в душі –
його почують душі небайдужі.
Мелодію любові віднайти
ніколи у житті оцім не пізно.
Коли цей світ в добрі покинеш ти –
лишиться всім твоя нетлінна пісня.
Десь Ви надовго поділися, пане Олександре?.. Вірш - диво.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... була ото клубника, тепер - малина і ... вишневі жнива в Ромодані. Вже ашнадцять відер нарвав. О! Був, правда, і в Тещограді, і на одному ентірєсному еко-фестивалі...
Поети не відходять Хай живуть! 
