Впаду росою на твої уста
Розсиплюсь самоцвітами барвистими,
Щоб вигравали на світанні так,
Мов сльози болю: щедрі, променисті.
Віддам тобі всю вірную любов.
Тримай її в руках, немов кришталь відточений.
Та не впусти його на землю знов,
Бо Всесвіт назове цей вчинок злочином.
Розвію наче попел сум і страх,
Що так сховались глибоко в свідомості.
Наповню простір світлом Віри я,
І скелі зійдуть з місця нерухомості.
Віддам тобі до краплі ніжність я,
Що розцвіла в єстві моїм жіночності.
І пурпуровий обрій дня, для нас
З”єднається із миттю неповторності.
Дуже гарно! 
