Краплі дощу мене надихають…Аромат витає, як туман по долині. Це щось, дійсно, особливе. Вдихаєш і просто насолоджуєшся. Ні, навіть, не мрієш – просто закриваєш очі і поринаєш у світ спогадів та бажань. А серце крається….бо, здається, із ними - краплями стаєш рішучим; відмотуєш платівку назад і ось вже біля мрії. Та ба вже надто пізно. Бо то ж не краплі, то роки.
Каплі -Краплі.
