Ніч стукотить дощем у шибку,
Спливає краплями по склу,
Вдивляюся в її смолу
Та себе відчуваю хибно:
Авжеж я схибив.
Схибив - певна річ,
Бо вдень залишив те, що не хотів,
Бо дуже вільно над усім злетів
Та й гордо славсь, аж поки впала ніч.
Літав я, а кохання десь пішло...
Дощу краплини й ночі чорне скло.
