А ти схожа на якісну жінку,
Ту, яку колись я кохав.
Твої думки, твоя усмішка
все у пам’яті я тримав.
Ти так схожа, невже так буває,
що історії ваші єдині,
що у прагненнях ви є неспинні.
Я не вірю, що все так буває.
Думав я, що Бог не повторює двічі
ті вуста, ту усмішку і душу.
І при зустрічі стримуватись мушу,
щоби знову не впасти у прірву.
Ти так схожа і думки, ідеали.
Дві потухлі зорі, які сяють
і згасають, але не вмирають.
Знали б очі твої коли істину все пізнавали.
Ви так схожі. Мене ледь морозить.
Ти колись заглядала у душу
і кричала, що жити так мушу?
Ні, то чекай тебе точно іще хтось попросить.
Дві дівчини лиш душа у них єдина,
дві дороги перетнуті мною.
Два життя мов вода, що невпинна
розбиває об камені нас знову і знову.
Два серця з одним спільним тактом.
Дві мети тривалістю в вічність.
Два світи наповнені крахом,
бо нажаль це все утопічність.
Ідентичність породжує втому,
бо насичення притуплює користь.
Тому соррі, я йду додому,
ну а ви щось вигадуйте нове.
