А у селах…
Нема уже отого раю,
Село потроху вимирає -
Куди не глянь і не піди –
Одні старі баби і діди.
Ось фельдшера були прислали,
Ще зовсім юний чоловік –
Петром Івановичем звали,-
Та й той кудись раптово зник.
Якийсь неграмотний попався -
Не розумів людей старих.
Мабуть, того він і злякався,
Мабуть, тому і втік від них..
Приходить дід до нього.
Фельдшер:
- Садитесь. Слушаю , больной.
Дід на ціпок стоїть обпершись.
- Не можу через біль отой.
Немов вгатили в спину шпиці
Й забули впору повиймать .
Болить у мере поясниця
Ачей вже літ із сорок п»ять.
Отак я з крижами і мучусь,
А вчора, цур йому і пек,
Коли розмотував онучі,
Схватило знову поперек.
Штрика і в гузницю, і в жижки,
В очах від болю каламуть.
До вітру й то ходив я нишком,
Щоб з дива дивного не чхнуть.
Мені й до тебе шкандибати
Ой, дуже боляче було -
Я так стогнав, як вийшов з хати,
Що сполошив усе село.
Наколоти мені, козаче.
Мікстури із цілющих трав,
Я із своєї шабатури
Для цього шкаликів набрав.
А фельдшер каже:
- Я не понял!
Вы издеваетесь иль как?.
Не изъясняйтесь на жаргоне -
Здесь вам , дедуля, не кабак!
Я, кстати, украинец тоже,
И к мове где –то уж привык.
Но перейдем давайте все же
На человеческий язык.
_ Який ти в біса українець?!-
Відповідає дід затим.-
Продав ти гордість за червінець.
Та краще був би ти німим!
