Думками ми закриті в призмі,
Що не дає нам вирватись за грані,
І то у спину то у груди тисне ...
Залізти б в ванну і відкрити крани ...
І те що нав’язало нам суспільство,
Розбити з ним і зомбо – ящик,
Відкрити пиво і в качалці кріслі,
Дивитись думаючи буде краще ...
В невидимі кайдани прикували,
Закрили у коробці із картону,
Бетоном вистелили покривала,
Й куди не глянь одні притони ...
Шукати змогу трішечки пожити,
Трішки пожити, а не виживати,
Й хоч потом й кров'ю земленька омита ...
Вже перестали з вік мечі кувати ...
