Блаженну історію вигадаю
Між місяцем й сонцем – журба
Усе , що не було пригадую
Хоч спогадів й нема
Нема , бо не можливо пам’ятати
Те , чого вовік не було
Але ж собі самому так добре брехати
Шрами і рани ховаю під скло
… і кожен день тільки радість
І кожну мить щирий погляд
Ночі знов збережуть ніжність
Й ти завше поряд
Горе що таке не знати
І розі вчилися страждати
Будем на віки кохати
Я – ти
Дзеркало спіймає не усміх мій
Не твій плач й не твої сльози
Розділить нас без зусиль
Й хурделицю змінить на грози
За здалегіть невдоволені
Нового дня пером
Не спалені і не згорені
Десь за фіранками шиб та вікон-колон
Ловимо дотики хмар
Вогкі , соковиті , теплі
Синява їхня – дар
Мрії наші все ж вперті
Часом відверті над міру
Іноді вкрай потаємні
Та ми маємо в них віру
Отже вони не даремні
