А, знаєш, як інколи буває:
Здається, світ про тебе забуває,
День за днем мимо минає,
Кожна мить паралельною стає.
Загубився шлях, та це навіть не хвилює,
Чи любов, чи ненависть, нічого серце не відчує,
Усі погляди такі пусті навколо,
Всі звуки без тіла, до нічого.
Бажання одне: головою об стінку,
Та це, на жаль, не допомагає,
Натхнення одне – політ у бездну,
Туди, де ніхто не відшукає.
Промені від години до години,
Та потім зрозумієш – це не для тебе,
Не для схибнутої на океані людини;
Летить у космос життя все…
